Вікторія ФЕОФІЛОВА

Деталі

Дійові особи

22 лютого 2026, 19:16

голова громадської організації «Горизонт змін»

Про тих, хто б'ється з ТЦК, граючи на стороні ворога

-Я сьогодні влаштувала публічну сварку. Зайшла в м'ясний магазинчик і стала свідком огидної картини. Поки мене розраховували, в задній частині магазину зчинився галас, чулися звуки боротьби, продавчиня покинула мене і побігла... відбивати чоловіка (очевидно працівника) від ТЦК... Так вони потім це пояснили, я сама не бачила, бо половина "бідолахи" була всередині, його тягнули за руки три чи чотири працівниці середнього та старшого віку і молодший колега, а половина - десь в коридорі. Виглядало це все прям максимально дико, бо жінки боролися як леви за свою царапінку - здорового мужика років 40 на вигляд. В результаті вони виштовхали "нападників" і затягнули свого, той швидко піднявся і побіг ховатися у підсобку. Все це супроводжувалось криками і щирим обуренням продавчинь "ви шо, прямо в магазин уже заходите?! Вобщє обнагліли?!" І знаєте, шо вразило мене найбільше? Той вираз торжества і радості на обличчі мужика. От наче вони справді добилися справедливості. Не страх, не сором, не обурення - чиста ПЕРЕМОЖЕНЬКА світилася в його очах! Ніби він взвод р***ні завалив, не менше!
Повернувшись до мене продавчиня сказала: "ви канєшно ізвінітє, дєвочка..." але я не дала їй продовжити, повідомивши шо я не "дєвочка", а дружина військовослужбовця, який уже три роки в ЗСУ і невідомо коли зможе демобілізуватися через таких як вони. Тут на мене налетіли всі ці баби, давай наперебій розповідати, шо в них брати, діти і ще там хтось тож на фронті. "Ну так ви хіба не розумієте, шо вони не зможуть повернутися додому, поки ви будете відбивати мужиків від ТЦК? Що їх нема кому замінити? Хіба ви не хочете їх побачити вдома?" Тут я наслухалася, шо вони "і так повернуться", шо я просто "не знаю як там", шо за чоловіка просто "треба молитися", шо чоловіки тут потрібні для роботи бо "хто вас буде годувати", шоб я сама йшла служити і так далі. Ну я теж не стрималася і розказала їм усе, шо я думаю і про них, і про тих лобуряк, які ховаються за їхніми спідницями.
Я зараз намагаюся якось осмислити цей досвід - і не можу це раціоналізувати. У мені досі вирують злість, огида і страх. Страх від того, що ці люди уже сплутали де добро, а де зло, де боротьба за свободу, а де підігрування ворогу. Шо в них в голові ніяк не стикується розуміння, шо їхні рідні будуть змушені воювати до інвалідності або до смерті в тому числі і через те, що вони тут в тилу виробляють. Ця пітьма в їхній голові вже така густа, шо я не уявляю, як її розсіяти. І я точно не готова це робити: ні освічувати їх, ні перевиховувати. Мені здається, що це якась внутрішня сила, яку обернули проти нас. Бо саме так колись відбивали протестувальники віди беркутівців своїх, я це бачила і це той самий вираз обличчя!
Але що я готова робити, то це перестати толерувати таке у своєму житті. Бо я бачу, як ця дічь стає соціально схваленю поведінкою. І це, бл…ха, не ОК. До сьогоднішнього дня я могла промовчати, пройти повз, проігнорувати заради збереження стосунків чи зменшення конфліктів. Але відсьогодні я попереджаю кожного і кожну: якщо ви мені почнете розповідати щось про бідолашних хлопчиків призовного віку, які вчора ще смоктали мамину цицю, а сьогодні штурмують посадку... про ненароджених для війни... про депутатів і прокурорів які мусять воювати першими... про всяку іншу подібну хрінь - я теж розкажу вам все, що думаю з цього приводу. Хочете зберегти стосунки - мовчіть. Бо це має бути соромно. Б'єтеся з ТЦК - ви для мене граєте на стороні ворога. Саме це я вам і скажу прямо в очі, якщо побачу чи почую щось подібне.
І останнє: у мене багато знайомих служить. І далеко не всі за власним бажанням. Але кожному з них вистачило гідності зробити вибір, коли вони стикнулися з ТЦК. Не тікати, не відбиватися, не звати на допомогу, а йти служити. В результаті нікого не побили, не відправили без підготовки на передову чи не змусили штурмувати посадку без зброї. В армії багато х…рні - це правда. Але зараз є можливості максимально себе убезпечити: обрати собі бригаду, обрати собі спеціальність, нормально навчитися і служити гідно. У мого друга Гоші такого вибору не було - він загинув під Попасною у 2022, бо тоді не було ні нормальної підготовки, ні злагодження, ні зв'язку, ні забезпечення, ні розуміння. Він (і тисячі таких як він) купив ціною свого життя іншим відстрочку підготуватися і служити в кращих умовах. Тож коли хто зараз готовий залишатися без штанів, видираючись від "людоловів з тцк", то для мене ця людина сама відмовилася від своєї гідності. І жодного співчуття у мене до таких немає - і крапка.

П.С. На фото - наша собака Дора, яка дуже рада що її господар нарешті приїхав додому. Не знаємо, як надовго...

Із допису у ФБ, авторський стиль збережено