На станції імені Тараса Шевченка вшановуватимуть смілянського отамана Якова Водяного

Деталі

Суспільство

30 січня 2018, 12:29

2 лютого на Північному вокзалі станції імені Тарас Шевченка вшановуватимуть наших земляків – героїв Української революції, які рівно 100 років тому здобули там перемогу над 8-ю російською армією.
Заходи присвячені подіям 100-річної давнини, про які багато нинішніх співвітчизників навіть не чули, коли на станції Бобринській козаки Вільного козацтва під проводом смілянського отамана Якова Водяного отримали перемогу над ворогом – 8-ю російською армією генерала Муравйова, ідейні нащадки якого нині воюють проти України на сході нашої держави.
Отож з 10 до 12 години на залізничній станції відкриють та освятять пам’ятний знак отаману Якову Водяному, після відбудеться урочиста хода до будинку культури імені Тараса Шевченка, святковий концерт та показові виступи з бойових мистецтв, усіх пригощатимуть козацьким кулішем.
Як зазначає на своїй сторінці у ФБ Роман Коваль, президент історичного клубу "Холодний Яр", 7 березня 1918 р. біля станції Бобринської, тепер станція імені Тараса Шевченка, Вільне козацтво з 8000 осіб розгромило 8-ї російську армію.
Як зазначає на своїй сторінці у ФБ президент історичного клубу «Холодний Яр» Роман Коваль, згодом в інтерв’ю газеті “Известия В.Ц.К.” Муравйов сказав: “Революційна російська армія пройшла Україну, змітаючи на своєму шляху все, що носило на собі ознаки буржуазно-шовіністичного сепаратизму. Одне наближення червоних військ примушувало повіти, а то й цілі губернії визнавати нашу владу. На Україні довелося натрапити на оригінальну організацію буржуазної самооборони. Особливо дався взнаки Звенигородський повіт, де український шовіністичний націоналізм збудував собі фортецю у формі так званого Вільного козацтва. Ця організація не тільки не допустила нашої влади в повіт, а, навпаки, сама перейшла до наступу, чим зробила чималу шкоду нашим військам. Я дуже шкодую, що мені не довелося зруйнувати це гніздо, втопити в крові тих що посміли підняти руку на червону армію”.
Як розповідає Сергій Горобець з Українського інституту національної пам’яті,
Яків Водяний народився 20 жовтня 1886-го у Смілі. За фахом – учитель. У 1905-му вступив у партію соціалістів-революціонерів. Готував повстання на Чигиринщині, входив до есерівської організації «Українська народна оборона», очолював її бойову дружину в Києві. Тричі заарештовувався царським урядом.
У 1911-му емігрував до Японії, пізніше мешкав в Австралії – прийняв її громадянство і працював на меблевій фабриці, організував власну торговельну фірму.
В 1917-му повернувся в Україну. Один із організаторів Вільного козацтва, черкаський полковий отаман. Воював із більшовиками, виступав проти радянської окупації України. Однією з найбільш яскравих операцій Вільного козацтва став бій проти 8-ої російської армії в районі станції Бобринської (1918). Запеклі сутички тривали весь день, але нічною атакою козаки розбили ворога і спричинили його панічну втечу, ледь не полонивши командарма Муравйова.
У 1919-му заочно засуджений ЧК до розстрілу .
Один із повстанських отаманів Холодного Яру. Продовжував боротьбу до 1922-го, коли нелегально емігрував до Польщі. Автор драм «Холодний Яр», «Право сваволі», оповідань і мемуарів. Працював у страхових товариствах і кооперації. Налагодив відносини з українською еміграцією, деякий час перебував у відділі розвідки Армії УНР (1927—1930) – формував підпільну мережу в окупованій росіянами Україні, поширював заборонену літературу.
Заарештований НКВД 27 вересня 1939-го після окупації Західної України Радянським Союзом. Незабаром засуджений до розстрілу, страчений у Києві 10 травня 1940-го. Можливо, був похований у Биківні. Посмертно нагороджений Хрестом Симона Петлюри (1948).
Тож приходьте вшанувати наших героїв, які боролися за волю України ще 100 років тому.