Наша електронна пошта:
smila.ua@ukr.net
logo
icon-top-follow icon-top-fb

 

Agro robota

 

Стрічка новин

Авторизуватися через соціальні мережі:

 

 

 

Ukraine

 

Дійові особи

«Є така професія – захищати свою Вітчизну. Це споконвіків найвищий і найпочесніший обов’язок», - вважає полковник Олександр Олександрович Вдовенко

Дійсно, справжні Герої живуть серед нас. У Великій Яблунівці народився і виріс скромний, спокійний, простий, але при спілкуванні відразу відчувається, що насправді вольовий, впливовий, конкретний, сильний характером чоловік – Олександр Олександрович Вдовенко, 48 років. Його доля нетипова і героїчна – він відслужив у Збройних Силах України 25 років, десантник, був учасником бойових дій, захищав нашу Батьківщину від агресії РФ, був воїном-інтернаціоналістом і побував у боях за Югославію. Має багато відзнак, нагород, орденів та медалей. Зокрема, Орден «Народний Герой України» — українська недержавна нагорода, запроваджена 2015 року для майданівців і військових. Медаль "Богдана Хмельницького" - загальноукраїнська відзнака з особливим статусом, започаткована з метою сприяння розвитку громадянської свідомості та плекання патріотизму. Відзнака Міністерства оборони України «Доблесть і честь» — відомча заохочувальна відзнака, Нагрудний знак «Козацький хрест» II ступеню та інші.
Він батько трьох дітей, старші з яких за його прикладом також обрали службу у ЗСУ. Він чоловік і господар, який утримує сім’ю, користується пошаною у селі, має авторитет і вагоме слово. Деякі факти з його біографії дивують і викликають захоплення.

 


Ще з дитинства Олександр мріяв стати танкістом. Йому завжди подобалися танки і бойова техніка. Він хотів вивчити, розібратися у тому, як керувати важким стальним механізмом, прагнув підкоряти й тримати в руках потужну бойову машину. Тож на порозі юності сам обав вступити до Київського вищого танкового інженерного училища. Закінчив його у 1996 році та отримав солідну спеціальність – інженер-електромеханік з ремонту та експлуатації автомобільно-бронетанкової техніки.
Після навчання молодий Олександр працював та здобував перший досвід, будучи командиром ремонтної роти у Кривому Розі, у 25-ому танковому полку.
Потім його призначили на посаду начальника автомобільної служби 9-го танкового полку. Далі - заступником командира з озброєння дивізіону 25-ої окремої повітрянодесантної бригади. Це був непростий, але цікавий період життя.
Працював із Самохі́дними артилері́йськими гарма́тами 2С9 «Но́на» — це основна артилерійська система повітряно-десантних та аеромобільних військ , яку можна дисантувати з літака. Йому довелося 163 рази стрибати з парашутом. Аж 163 рази!!! Таке враження, що Олександр Вдовенко не знає, що таке страх, як це чогось боятися.
- Страх – це почуття, яке закладене в кожну людину. Але коли ти натренований, добре знаєш свою роботу і відповідаєш за свої дії, ти спочатку робиш, а тоді вже боїшся, - розповідає Олександр Олександрович. – Насправді я дуже боюсь і переживаю за своїх дітей, за своїх товаришів по службі, за своїх підлеглих, за наших хлопців на передовій. Боюсь, що не можу всіх захистити. Я ніколи не міг повірити, що у нас в Україні може бути війна…Тим більше, я знав, що таке війна. У 1998-1999 роках ще молодим старшим лейтенантом попав у Боснію і Герцеговину. Я бачив, що несе із собою війна… Це смерть, розруха, горе, біль.
У 2014 році , коли почалися перші конфлікти з РФ, Олександр Вдовенко був заступником командира з технічної частини механізованого батальйону 28-окремої механізованої бригади. Хоча сам з 2009 року вже був військовим пенсіонером, він знав, що обов’язково піде в АТО. Знав, що треба робити – настала пора захищати Батьківщину.
Доля розпорядилась так, що у 2015 році Олександрові Вдовенку довелося служити в одній бригаді разом із сином - Олександром Олександровичем Вдовенком-молодшим. Наприкінці лютого 2015 року син отримав звання, а у березні вже був на території Донецької області разом з батьком, виконуючи свій військовий обов’язок.

 


Далі у 2015 році Вдовенко-старший став заступником командира бригади з озброєння… і так проходив службу до 2018 року.
- У 2018 році мене призначили начальником автомобільної служби південного оперативного командування в Одесі. Але ми у складі підрозділу виконували завдання на війні з РФ. Додалося ще більше клопоту. Раніше я відповідав за одну бригаду, а тепер за кілька бригад відразу. Так і служив до березня 2021 року. 2 березня звільнився в запас, - розказує Олександр Олександрович. – А син і зараз служить. Має звання капітана. Виконує обов’язки офіцера ракетно-артилерійської служби – готує підрозділи до виконання важливих бойових завдань.
Зараз Олександр вдовенко живе з родиною у Березняках. Але як тільки є потреба, якщо поступив дзвінок від товаришів із фронту – він їде в ООС на допомогу побратимам.
Вдома його чекає дружина Валентина Дмитрівна та найменша донечка – 8-річна Софійка, учениця Березняківської школи. Середня донька Лілія – молодший лейтенант медичної служби, зараз закінчує Київську військову медичну академію.
- Дружина Валентина – це мій Ангел-Охоронець. Вона працювала бухгалтером у військовій частині. Вийшла заміж за мене у 1992 році, коли я ще був курсантом. І дочекалася аж до того, поки я став полковником. Нелегка доля у дружини військового. Але вона все стерпіла й винесла, вона скрізь і завжди зі мною, - говорить Олександр. – На війні ти зовсім інша людина. Там всі страшні люди. А вдома – не такий. Вдома - спокійний, адекватний. Хочеться бути на позитиві, щоб рідні тебе бачили нормальним. Людяним. Адже сім’я тебе чекає, хоче мати нормального батька. І тільки завдяки тому, що ти знаєш, що тебе дома ждуть - ти прагнеш повернутися додому.

Олександр Олександрович дуже любить техніку. Вважає, що кожен залізний механізм має свою душу, свій характер. В його умілих руках зламані танки і БТРи знову оживають, після ремонту вони знову готові до бою.
- Моя робота на війні – слідкувати, щоб все працювало, стріляло і їздило. Механік повинен знати кожну машину, кожного бойового коня. Коли техніка попадала під обстріл чи опинялась в руках сепаратистів, ми продумували по кілька варіантів евакуації бойових машин. Ми повертали нашу українську техніку, витягували, ремонтували і вертали в стрій – до бою, - згадує Олександр Вдовенко.
Як фахівець він проаналізував українське озброєння та оснащення агресора: в принципі, у нас все на одному рівні. Ми всі з Радянського Союзу, тож рівень техніки у нас примірно однаковий. Зате людський фактор у нас різний. Українці – захищають свою територію. Так, нас менше, але ми сильніші, бо за нами Батьківщина, ми на своїй Богом даній Землі. А вони – підлі нападники. Вони віроломно хочуть захопити нашу землю. Вони тут чужі, ми їх до себе не запрошували.
Наша техніка була без дії, стояла на зберіганні багато років. Потрібен був час, щоб ми все відновили і востановили. Я не скажу, що наші машини уступають російським. Наприклад, наш Харківський бронетанковий завод успішно провів вогневі випробування оновленого танка «Булат». Це чудовий танк! Українці можуть виробляти гідну техніку. Але це дуже затратна справа, наша бідна держава не може забезпечити випуск дорогих військових машин.
Також нашим ЗСУ допомагають союзники – нам присилають нові установки, приціли, прилади спостереження, квадрокоптери, дрони. Наші військові вивчають нову техніку, проходять курси, українські навчальні заклади готують сучасних висококваліфікованих спеціалістів, які вміють працювати на новітніх машинах.
Якщо взяти пересічного українця – він не зможе без підготовки керувати танком. Не зможе стріляти, виміряти відстань. Це важко. Те, що показують у бойовиках, що якийсь Супермен сів і поїхав на БТРі – це все неправда.

- Але якою б не була дорогою і цінною техніка, головне для нас – люди. Треба завжди берегти людей. Залізо можна відремонтувати. А от людське життя – це для нас в пріоритеті, - розповідає Олександр Олександрович.
- Напередодні державного свята 14 жовтня – Дня Захисників і Захисниць України, я б хотів побажати своїм товаришам по службі одного – Миру. Знаю, що хлопці вже втомилися. Дуже важко щодня ризикувати життям і нести на собі відповідальність. Але коли закінчиться ця війна? Прогнозувати складно. Будемо надіятися, що це колись скінчиться нашою Перемогою, - говорить полковник Олександр Вдовенко. - А до наших мирних жителів у тилу я хочу звернутися з такими словами: не забувайте наших хлопців! Поважайте і пам’ятайте наших військових! У 2014-15 році, коли всім було страшно, тоді всі казали – наші Захисники. А зараз… від тих хлопців, які повернулися з АТО/ООС – люди відвертаються. Це дуже гірко і прикро бачити.
Зрозуміло, що людина до всього звикає. Але звикати до війни – неможна. Треба цінувати мир і бути вдячними тим, хто береже спокій на нашій Землі.
Є така професія - захищати свою країну! Це почесна професія. Вона завжди була і буде на висоті, споконвіку є престижною і шанованою. Тож якщо навіть моя менша донька також обере собі цю професію – я переживатиму за неї, але заперечувати не стану. Захисник Вітчизни - це горда і прекрасна професія! Просто зараз її не дуже цінують… Але… Будемо надіятись, що справедливість торжествуватиме. Слава Україні!

scroll back to top

Додати коментар

 

Захисний код
Оновити

t me

 

Дійові особи

Ігор ТАБУРЕЦЬ

Про роботу на обороноздатність країни

 

 

Олена МОНОВА

Про те, що війна завжди повертається туди, звідки прийшла

 

Марина ДАНИЛЮК-ЯРМОЛАЄВА

 

 

Про суть «мирних угод» в Стамбулі

 

 
 
Політика
Негайного відкриття реєстру декларацій не буде

06 вересня 2023, 17:32

2023 09 06 radaВчора Верховна Рада ухвалила законопроєкт № 9534, яким відновлюється електронне декларування. Однак негайного відкриття реєстру декларацій не буде. За цю правку народні депутати не проголосували.


Економіка
Чого чекати від посівної-2024 та яким буде врожай

19 березня 2024, 17:41

Наприкінці лютого в Україні стартувала посівна кампанія. Станом на початок березня ярими зерновими вже засіяли 68 тис. гектарів у 12 областях


Суспільство
У нашому районі рятувальники ліквідували 2 пожежі житлових будинків

28 березня 2024, 16:27

2024 03 28 pogegЗа минулу добу, 26 березня, на території нашого району рятувальники ліквідували дві пожежі у житлових будинках.


Цікаво
Пацієнт "залізних легень" провів в апараті понад 70 років

28 березня 2024, 17:31

2024 03 28 legeniУ США у віці 78 років помер Пол Александер — один з останніх пацієнтів "залізних легень". Він провів в апараті понад 70 років — BBC.


Афіша
За ініціативи AI HOUSE у Львові відбудеться Generative AI Spring School для ML-спеціалістів

19 березня 2024, 16:35

2024 03 19 gener1Завдяки спільним зусиллям AI HOUSE та Факультету прикладних наук Українського католицького університету у Львові запрацює школа з генеративного штучного інтелекту. Навчальний курс триватиме з 11 по 16 березня.