Чекаючи нового похолодання згадаємо про найлютіші зими в історії України

Деталі

03 лютого 2026, 17:39

Україна не раз переживала зими, які випробовували людей на витривалість і єдність. Деякі з них назавжди залишилися в історії як справжні стихійні лиха.

 Зима 1928–1929 років — “Великий мороз”

Найсуворіша зима ХХ століття.
На Лівобережжі фіксували −40…−42 °C,
Морози почалися ще в жовтні 1928-го і тривали до квітня 1929-го
Морози сягали -35…-40°C, через що масово вимерзали сади та озимина, а річки промерзли до самого дна.
Навіть став Дніпро, у портах скувало льодом навіть Азовське та Чорне моря. Крига в Одесі була настільки міцною, що витримувала вантажівки, а сніговий покрив у Криму сягав висоти людського зросту
Транспорт зупинявся, гинула худоба, люди грілися всім, що горіло.
Через масивні снігові замети та обледеніння залізничне сполучення між великими містами переривалося на тижні. Навіть потужні на той час паровози не могли пробити замерзлі пласти снігу.
Цікаво, що саме після цієї зими в радянській Україні почали активно переглядати норми будівництва та теплоізоляції будівель, оскільки стара інфраструктура виявилася абсолютно безпорадною перед таким екстремумом.

 Зима 1941–1942 років — зима Другої світової війни

Ця зима увійшла в історію як «Генерал Мороз», що став вирішальним, але надзвичайно жорстоким фактором Другої світової війни. Для цивільного населення радянської України та солдатів на фронті вона перетворилася на справжнє пекло.
Температури почали стрімко падати ще в листопаді.
У грудні та січні стовпчики термометрів стабільно трималися на позначках −30…−35 °C, а в окремі ночі було ще холодніше.
Техніка не витримувала таких температур — мастило замерзало, метал ставав крихким, а завести двигуни без багаття під ними було неможливо.
Брак пального, одягу й їжі зробив холод не менш небезпечним, ніж бойові дії. Цю зиму згадують як одну з найтрагічніших.
Через зруйновані оселі та відсутність опалення люди були змушені спалювати меблі, книги та паркани, щоб вижити. Величезна кількість людей, особливо в окупованих містах (Харків, Київ), гинула не від куль, а від холоду та голоду. Саме в цю зиму Харків пережив один із найстрашніших періодів голоду та холоду, коли населення міста скоротилося в рази.
Ця зима продемонструвала, що холод може бути такою ж нищівною зброєю, як і артилерія.

 Зима 1953–1954 років запам'яталася українцям як час надзвичайних снігопадів, які паралізували звичний хід життя та встановили численні рекорди по висоті снігового покриву.

Зима 1953–1954 років запам’яталася неймовірною тривалістю. Сніговий покрив тримався понад 100 днів, а товщина криги на Дніпрі дозволяла пересуватися навіть важкій техніці
Замети висотою в кілька метрів повністю блокували транспортне сполучення. Подекуди люди були змушені викопувати тунелі, щоб вийти зі своїх домівок.
Залізничний та автомобільний рух було зупинено на тижні. Для розчищення колій залучали військову техніку та сотні людей.
Рекордні сніги супроводжувалися сильними морозами до −30 °C, що ускладнювало роботи з відновлення інфраструктури та створювало загрозу для здоров'я людей.
Багато віддалених населених пунктів залишалися відрізаними від світу протягом тривалого часу, що вимагало організації спеціальних операцій з доставки продовольства та медикаментів.
Ця зима стала яскравим прикладом того, як природа може випробовувати на міцність інфраструктуру та згуртованість суспільства

 Зима 1969–1970 років — зима крижаного панцира

Ця зима була не стільки морозною, скільки надзвичайно сніжною та вологою.
Постійні перепади температур від відлиги до різкого морозу створили товстий шар ожеледі.
Дерева та лінії електропередач не витримували ваги льоду й масово обривалися. Цілі області залишалися без світла на тижні. На дорогах утворився «скляний» лід, що фактично зупинило рух транспорту на тривалий час.

 Зима 1978–1979 років — хуртовини століття

Ця зима, яку часто називають «новорічним апокаліпсисом», стала одним із найбільш екстремальних кліматичних випробувань для інфраструктури радянської України

Джерело: Український Харків