Січень у долі Тараса Шевченка

Деталі

09 січня 2026, 17:35

Цей місяць доленосний у життєвій долі Шевченка.
Може, це наклало печатку ще з початку січня 1829 року, коли Тарасик з сестрою Катериною ходив до Мотронинського монастиря і дізнався про один із різновидів ритуалу «освячення зброї в контексті лицарської етики воїнства Христового», про бунтівних українців, які без волі не можуть жити і за гасло яким - «За нашу і вашу свободу», про що згодом напише у поемі «Гайдамаки»?.
Під кінець січня 1844 року поет приїжджає до Києва. Місто жило метушнею знаменитого Контрактового ярмарку, відкритий 7 січня, але на повну силу торгівля розгорнулася у двадцятих числах місяця. У тому році «січневі контракти» були особливо велелюдні: прибуло «1056 поміщиків, військових і чиновників». Але, як свідчив сучасник: «Київ, не місто, а скупчення хуторів і дач довкола церков. Печерськ - цехове місто, Липки - вищих кіл громадянства, Хрещатик - ні те, ні се. Київ Старий - міщанський, Поділ - купецький. Центру у місті немає, і це йому дуже шкодить».
А в січні 1847 року, Тарас побував в Оленівці, точніше - 22 січня у Вознесенській церкві села тримав вінець під час вінчання Панька Куліша з «однією з сестер поміщика Миколи Білозерського», був у боярах. Коли молоді приїхали від вінця на хутір Мотронівку, то Шевченко, підходячи з поздоровленням до молодої, наслідуючи колядку, вигукнув: «Чи ти царівна, чи королівна?». На це жених відповідав народним прислів’ям: «На чужий коровай очей не поривай, да собі дбай!». Поет дорожив тією квіткою, яку молода пришпилила йому до сюртука. У брата Білозерського – Василя, «братчика», в Петербурзі кілька років зберігався лист, у якому серед підписів різних осіб, що були на весіллі, був і підпис «боярина Т. Шевченка».
1-го ж січня 1857 року від Анастасії Толстої - дружини віце-президента Академії мистецтв Федора Петровича, Шевченко одержав листа, в якому повідомляє, що «друзі вже домоглися від уряду звільнення його із заслання». Ця титулована жінка належала до кіл, близьких царської родини, тож намагалася через жіночі контакти пришвидшити «височайший» дозвіл на приїзд Шевченка до Петербурга. Тарас називав її «моя святая заступница» і писав листи, сповнені захоплення та вдячності. Ось один із таких, відправлений 9 січня 1857 року із Новопетровського форту: «Друже мій благородний, особисто незнаємий! Сестро моя, Богу мила і ніколи невиданая! Чим воздам, чим заплачу Тобі за радість, за щастя, яким Ти очарувала, захопила мою бідну, зажурену душу? Сльози, сльози безмірної вдячности приношу в Твоє високе, благородне серце! Радуйся, незрівняна, преблагородна моя заступнице! Радуйся, сестро моя сердечна!».
4 січня 1859 року, у Петербурзі, Шевченко познайомився з письменницею Марком Вовчком, з якою встановилася щира дружба, і згодом присвятив письменниці вірш «Сон», який вперше з'явився в журналі «Русская Беседа» (№ 3 за 1859 рік) і відразу набув популярності й поширювалася в численних списках.
На початку січня 1860 року, Тарас працював у художній майстерні Академії: намалював «Куточок Смоленського кладовища в Санкт-Петербурзі» - як передбачав, що там знайде вічний спокій. За участю Шевченка у січні вийшов у Петербурзі перший номер українського журналу «Основа», де вміщені і поезії Шевченка: «Не для людей, тієї слави», «Ой три шляхи широкії», «Заворожи мені, волхве», «Чернець», уривок з поеми «Єретик».
13 січня 1861 року Тарас одержав від Василя Білозерського, редактора «Основи», два примірники першого номера журналу, де, на перших десяти сторінках, вміщено його поезії під назвою "Кобзар". У рецензії "Современника" на цей номер видання підкреслено першорядну «роль Шевченка в українській літературі, світове значення його творчості». У своєму останньому вірші "Чи не покинуть нам, небого" поет висловив впевненість, що його творчість «не потоне в річці забуття».
22 січня 1861 року поет захворів не на жарт, про що написав родичеві Варфоломію Шевченку: «Погано я зустрів оцей новий поганий рік. Другий тиждень не вихожу з хати: чхаю та кашляю…Так мені погано, що ледве перо в руках держу. Прощай!». Тарас у цей час переніс ще й грип, який становить серйозну небезпеку для тяжких серцевих хворих. Художник і збирач фольклору Лев Жемчужников (1828 - 1912) свідчив: «Здоров’я поета-художника, видимо, руйнувалося».
…Леймотив січня у долі Тараса Шевченка зацеметовано його словами, які актуальні й сьогодні: український народ «у кривдах своїх не бреде у мовчанні. Бореться!».

Віктор Жадько, письменник
Із допису у ФБ