Василь Симоненко помер після того, як його побила міліція на станції імені Тараса Шевченка

Деталі

13 грудня 2022, 18:06

13 грудня 1963 року у Черкасах помер Василь Симоненко, поет, журналіст, представник покоління шістдесятників.
Симоненко після закінчення сільської середньої школи, навчався на факультеті журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. Паралельно відвідував літературну студію.
У 1957–1963 роках працював у газеті «Черкаська правда», «Молодь Черкащини», власним кореспондентом «Робітничої газети», а також займався літературною творчістю.
На початку 1960-х великою популярністю користувалися його вірші самвидаву. Тематично вони були сатирою на радянський лад («Некролог кукурудзяному качанові»), описом важкого життя співвітчизників, особливо селянства («Дума про щастя»), розвінчуванням радянський тоталітаризм («Ранітні обеліски, як медузи…»). Окремий значний цикл складають твори, в яких поет виражає любов до України («Задивляюсь у твої зіниці…», «Є тисячі доріг…», «Лебеді материнства» та ін.).

Мільярди вір зариті у чорнозем,
Мільярди щасть розвіяні у прах.
Душа горить. Палає лютий розум.
І ненависть регоче на вітрах.
Коли б усі одурені прозріли,
Коли б усі убиті ожили,
То небо, від прокльонів посіріле,
Напевне б, репнуло від сорому й хули.

Василь Симоненко написав цей вірш після потрясіння, яке він пережив на місці поховань жертв сталінських репресій у Биківні.
У 1963 році поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції імені Тараса Шевченка під надуманим приводом. Це спричинило його смерть. Поет помер у черкаській лікарні. Похований у Черкасах.
Василеві Симоненкові посмертно присуджено Державну премію України імені Тараса Шевченка 1995 року.