Наша електронна пошта:
smila.ua@ukr.net
logo
icon-top-follow icon-top-fb

 

Ukraine1

 

Стрічка новин

Авторизуватися через соціальні мережі:

 

 

 

Ukraine

 

Оброблені телевізором: коли «скабєєви» рідніші за власних дітей та онуків

 

 

Уперше за пів року їду до бабусі з дідусем. Вони живуть у селі, між нами близько двадцяти кілометрів, а насправді — прірва. З початку повномасштабного вторгнення майже не спілкуємося.
24 лютого вони вимкнули телефони на декілька днів — не хотіли чути від дітей з Полтавщини «тривожних новин».
Потім мені таки зателефонували, але боялися не втратити близьких, а згубного впливу біологічних лабораторій.
Мамі моїй, себто своїй доньці, бабуся сказала: «Не хвилюйся, мирних путін не троне».
Я не знаю, чи мали вони шанс на іншу думку. Дід з Камчатки, у минулому моряк. Бабуся з Жигульовська, за чоловіком поїхала на півострів. Там минула їхня молодість, солідні на той час заробітки.
В Україну потрапили за сімейними обставинами, можна сказати, випадково. І все життя її ненавиділи. Але чомусь не їхали звідси, жили. Чи то доля в росіян така — все життя терпіти?
Отже, їду. Вони старенькі, з рідних поруч лише я. Погляди, звичайно, важливі, але не важливіші за сім’ю. Це я так себе вмовляю, налаштовую.
Зустріч ніби проходить добре, розмови про курей та огірки, про родичів та сусідів. Аж раптом бабця не витримує:
— Чула, що в місто привезли труп мобілізованого? Пряма кишка розірвана, пальці відрізані, а на спині шкіра зрізана у формі свастики.
— О боже, — почалися улюблені теми. — Вперше чую.
— Матері труп не віддають.
— Чого?
— Ну звідки я знаю?
— А прізвище як?
— Не знаю.
— А звідки знаєш про тіло?
— Лікарі сказали.
— Тобі?
— Ні, людям. А люди мені.
— Що за люди?
— Та хіба я пам’ятаю?
— А тіло взагалі було?
— Та було ж, напевно.
Не витримую, кажу про трупи з Бучі, Бородянки, Гостомеля, Ірпіня, Маріуполя, Ізюма. Там вигадувати нічого не потрібно — фотографії тіл просто на вулиці, супутникові знімки, висновки судмедекспертів щодо зґвалтувань — і жінок, і чоловіків, і дітей.
— Та то вже якісь страшилки, — відмахується бабуся.
Це боляче. Ні, я не маю жодних ілюзій щодо них. Усе життя вони жили у парадигмі русского міра, у 2014 році пішли ставити хрестик навпроти «так» на референдумі.
З власними дітьми й онуками спілкуються крізь зуби, бо ж раптом тема зайде за «політику».
Для них усе «політика» — громадянське суспільство, власний вибір та волевиявлення, громадянська позиція, елементарна честь та гідність.
Звичайно, я знаю, чого від них очікувати. Але коли твоїм рідним не болить твій біль — це страшно.
— Дід мені сказав, — продовжує бабуся, — якби років десять скинути, то пішов би воювати.
— У дітей своїх стріляти? Чи росіян прикривати, поки вони онуків ґвалтують? — цікавлюся.
— Я не знаю, в кого він там збирався стріляти.
Намагаємося перевести тему. Пропоную зателефонувати її донькам, мамі та тітці, бо не спілкувалися вже стільки часу.
Відеодзвінок у WhatsApp, наче все добре, я не заважаю, сиджу поряд, хай наговоряться. Я й не зрозуміла, як то почалося. Але мама на запитання «як справи?» відповіла дуже розгорнуто.
Сказала, що за останні дві години було чотири повітряні тривоги. Сказала, що, мабуть, по телевізору батькам такого не покажуть, але Україну та українців безжально нищать.
Б’ють по цивільних об’єктах, по мирних мешканцях, знущаються над тими, хто під окупацією, жити стало страшно.
— Ми це по телевізору бачили, — каже дід.
— І що вам при цьому говорять? — запитує тітка.
— Що це Україна стріляє, нацики, «азовці», — бабуся видала все, що знала.
— А чого ж до 24 лютого у нас все ціле було і всі живі? — знову мама.
— Це ти мене у всьому звинувачуєш? — улюблене запитання бабусі. Вона його з 2014 року завчила. Хай там що, тільки мене не звинувачуйте.
— Все, вимикай, — дід іде з кімнати.
Наче відчувши напругу, пропадає мобільний інтернет, уривається дзвінок. Бабця біжить по тонометр, каже більше не дзвонити. Не буду. Бо мені, певно легше, вони мені не батьки. Мамі мій біль болить. А її мамі — ні. Хотіла достукатися, але знову скандал. Було б куди стукатися.
— Зрозумійте, — кажу, — вони не звинувачують вас, а хочуть підтримки. Вони хочуть почути, що ви вірите їм, що вам не байдуже, що ви хвилюєтеся за них.
— А як не хвилюватися? — каже дід. — Звичайно, хвилюємося.
— Ну от і скажи їм про це.
— Нічого я їм говорити не буду, — відвертається. — Не телефонна розмова.
— То хоча б скажи, що війну цю не підтримуєш.
— Я не підтримую, що ви туди поїхали, — виходить.
Баба заховала тонометр, п’є пігулки. Питає:
— Ти думаєш, я не знаю, що відбуваються звірства? Але вони відбуваються і з того, і з іншого боку. Ми з тобою поки у дворі сиділи, дід новини дивився, потім мені розповів. Показують російського військовополоненого, він говорить, що був свідком такої процедури: росіян полонених поставили в шеренгу, штани сказали зняти, українець проходив, одрізав їм яйця, а слідом йшов доктор і прижигав. Чи це для тебе фєйк?
— Є висновок медиків? Особи тих, кого катували, встановлені? Де вони зараз? Вони дали свідчення? Справу завели?
— Прокурор сказала, що це правда.
— Який прокурор?
— Ну якого по новинам показали.
— Ти впевнена, що це прокурор? Може, завтра вона на іншому каналі буде вчителем із Луганська? А якщо прокурор, чим вона апелювала? Документами, заключеннями?
— Ну звідки я знаю?
— Отож, — кажу. — Ти нічого не знаєш. А я можу тобі показати відео, як російський військовий каструє українця, знімає на камеру, коментує. Там нам прокурор не знадобиться.
— Та буду я ще ці жахи дивитися, — зіскакує з теми.
— Бо на нашому боці факти, докази, висновки експертів міжнародних інстанцій. На нашому боці весь світ. Коли наші військові до міста заходять, люди від щастя плачуть. А коли російські — від горя.
— Знаю я, від чого і від кого вони плачуть, — ба не втрачає наснаги, — від нациків, від «азовців».
— Ти в України живеш понад сорок років, — не втримуюсь. — Тобі хоча б раз дорікнули твоєю мовою, національністю? Ти до нас приїздила на Полтавщину, тобі хоча б слово зле сказали? А мені, російськомовній, з пропискою на окупованій території? А донькам твоїм?
— Та не казали нічого…
— Отож. У тебе є своя думка, а не та, яка з телевізора? Яка на твоєму досвіді базується? Що ви дітям залишили після референдуму? А онукам? Смертю своєю за гріхи ваші платимо. І заплатимо, і землю свою відвоюємо — і Донбас, і Крим.
— А Крим я взагалі українським не визнаю. Хрущов такий дурак був. По телевізору кажуть, що немає жодного папірця, який би підтверджував, що Крим передали Україні.
— Крим зазначений у Конституції України як її державна територія. Кордони суверенних держав закріплені міжнародним правом, якому мають підпорядковуватися всі країни. Якщо забрали Крим, може, ще якусь частину собі урвуть? А Японія щодо Курил що думає?
— Я не знаю, це моя думка, я його не визнаю українським. А якби росія Крим не забрала, там би зараз американці стояли, НАТО.
— Дуже добре було б. Може, й не пустили б цю наволоч на нашу землю, не дозволили б убивати, катувати. Дуже вже ти американців боїшся. Що вони тобі за життя зробили? А я росіян боюся, бо бачила, на що вони здатні. І мене, твою онуку, можуть за переписку українською посадити «на яму», потім у списках живих не знайдете.
— А чого ти там переписуєшся? Видаляй.
— Тому що я вільна людина. І я хоча б у переписці хочу говорити рідною мовою і думки свої озвучувати. А тобі як, подобається у такій банці з павуками жити? Де просто за переписку вбити можуть? Таку країну ти нам залишила? За неї у 2014 році голосувала? За фільтраційні табори для таких, як я?
— А що я могла змінити? Там уже все вирішили, — маленька людина прокинулася. — Мене на цей референдум росія агітувала, дуже все гарно говорили, а Україна слова не сказала. А за табори я нічого не знаю.
— А своїх мізків немає? Свій вибір ти хоча б раз у житті робила? Війна вам ця хіба подобається? Ви щось проти неї сказали? Чи, як росіяни, мовчки своїх дітей відправили, щоб убивали нас?
— А що вони могли зробити? На мітинги вийти? І що це змінить? Ти якби вийшла, війну б зупинила?
— Якби цілий народ вийшов, він би й чорта зупинив. А військові? Наказ віддають десятеро, виконує — тисяча. Невже відмовитися не могли, не вбивати «братський народ»?
— Там уже все вирішили, ніхто б нічого не змінив. І правильно путін все зробив. Бо наші визволителі Маріуполя знайшли таємні документи, якими було закріплено рішення почати наступ на «республіки» 8 березня. Планували літніх людей вирізати, чоловіків каструвати, а дітей та жінок вивезти. І вже концтабори у Маріуполі були створені для донбасівців.
— Це що, як татаро-монголи? А це раптом не ті документи, які по російському ТБ показували? У яких наказ був провести у Львівській області військові навчання 8 березня? От тільки ані слова там не було ні про наступ, ні про Донбас, ні, тим паче, про вирізання й кастрацію.
— А ти тільки одну сторону медалі бачиш. Російські новини ти не хочеш подивитися?
— Дивитися на злочинців? Дивитися, як кадри з фільмів видають за зйомку з місця подій? Як одні й ті самі люди у різних сюжетах грають різних людей? Дивитися на відсутність доказової бази, аргументів? Аналізувати цю інформацію ти не намагалася?
— А що мені дивитися, крім цього? Українських каналів в мене немає, інтернету теж. Якщо б росіяни казали неправду, то весь світ вже бив на сполох.
— Так люди б’ють! Весь світ сміється з російських пропагандистів. Журналісти всього світу вже втомилися випускати розслідування, які викривають брехню та маніпуляції російських ЗМІ. От тільки ви живете в інформаційній бульбашці і нічого про це не знаєте. І найсумніше те, що Скабєєвій ти віриш, а дітям своїм — ні.
І хто тут правий, хто винний? Переконати їх я не зможу. І пробачити, здається, також. Бо так бути не може — коли твоїй рідній людині не болить твій біль.

 

Анна ФРАНК, «Україна молода»

scroll back to top

Додати коментар

 

Захисний код
Оновити

t me

 

Дійові особи

Сергій РУДИК

Про депутатів від проросійських партій – опоблоки, шарії, комуністи

 

 

Микола ТОМЕНКО

Історія України НЕ ОБОВ‘ЯЗКОВА?!

 

Олександр СКІЧКО

 

Ми це зробили!

 

 

 

 
 
Політика
Відбулась сесія міської ради, на якій депутати проголосували за 52 питання порядку денного

20 квітня 2022, 17:25

20 квітня у малому залі Будинку рад відбулась 41-ша сесія Смілянської міської ради. На порядок денний винесли 52 питання, які перед цим були опрацьовані на постійних депутатських комісіях.


Економіка
У Ротмістрівці слухали лекцію про щасливих людей

06 лютого 2023, 13:41

2023 02 06 lekcУ центрі надання соціальних послуг Ротмістрівської сільської ради для студентів- першокурсників Університету ІІІ віку провели лекцію ,,Сім ознак щасливої жінки''.


Суспільство
Бабак спрогнозував, що весна настане у середині березня

06 лютого 2023, 17:30

2023 02 06 babakДнями у світі відзначали День бабака. Традиційно в цей день бабак Тимко ІІІ, який мешкає на біологічній станції Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, дає прогноз на весну.


Цікаво
У космос і назад лише за 8,5 хвилин

31 січня 2023, 18:28

2023 01 31 spaceКомпанія SpaceX опублікувала дуже ефектний ролик, який демонструє першу космічну місію 2023 року. На ньому можна побачити зліт та посадку ракети Falcon 9.


Афіша
Дитяча бібліотека запрошує відвідати виставку

10 січня 2023, 16:25

2023 01 10 vistНа початку січня Україна згадувала видатного українського поета Василя Стуса, якому б цьогоріч виповнилось 85 років