Наша електронна пошта:
smila.ua@ukr.net
logo
icon-top-follow icon-top-fb

 

Ukraine1

 

Стрічка новин

Авторизуватися через соціальні мережі:

 

 

 

Ukraine

 

Село вважається нашим, але, по-суті це «філіал пекла»

Є такі села ( на нашій лініі фронту є одне таке), що мої хлопці називають його не інакше ніж «філіал пекла». Найкумедніше, що його банальна та милозвучна назва (не можу вказати яка) в дохристиянські часи по-суті означала потойбічний світ…
Село вважається нашим, але, по-суті це «філіал пекла» і цим все сказано. ЗСУ недоцільно закріпитися там через рельєф та близькість до ворога (між нами лише річечка невеличечка, схочу - перескочу). Тому це не село, а джунглі руїн, де такі як я, полють на орків, а орки відповідно за нами…
Воно з тих сіл, де не видно жодного живого двоногого, але воно все одно полірується ворогом на всяк випадок і для галочки. Тут регулярно вигружаються цілі вертушки (просто по селу) і насипає далека арта…Тут кожен садочок з давно пошматованими залишками дерев на прямій видимості у ворога, тут пересуваєшся переважно руїнами будинків та сараїв –заліз у вікно вийшов через діру в стіні. Кожної ночі, поки я тут була, тут було червоно, як у пеклі – або червоний повний місяць заливав руїни, або горіла котрась з хат, відсвіти полум’я танцювали по всьому схилу на якому розкинулося село.
Тому то зразу і нарікли - «філіал пекла». І тільки за день -другий, коли звикаєш, починаєш помічати деталі і бачиш напрочуд гарне миле село, яким воно було, бачиш працю і любов людей, яким вже не має куди повертатися.
Я була свідком уходу людей… Тоді, в квітні, нас викинули на позицію для стрільби. Але раптом ми звернули увагу, що поряд збираються люди- біженці. Дороги з цієї сторони річки не має, ніколи не було, тому люди збиралися в купу на краю села з надією, що за ними приїде обіцяний трактор. Тільки трактор міг пройти 10 км розкислої весняноі ріллі до найближчої дороги на нашій стороні. Велика шана тому чоловіку, хто це організував- рятував місцевих. Ми з ним тоді коротко переговорили, він просив нас не стріляти, поки біженці не поїдуиь. Ну, звісно.
По дорогах в прицілі нашої Стугни їздила бронетехніка, але ми чекали… І біженці чекали, і також бачили ворожу бронетехніку на іншому березі річечки.
Люди тулилися до паркану, щоб якось затулити страшний краєвид. Вони понад все прагнули сховатися, злитися з весняною грязюкою, але даремно - яскраві дитячі комбінезончики світилися на весь світ рожевим і блакитним, канаркові шапочки з балабончиками, червоні чобітки…. Дуже страшно було за ці «квіти». Адже ховалися вони на вершині пагорба, який з трьох сторін прострілювався ворогом. Тим паче, що як тільки ми заїхали, то по нас працював міномет…
Дуже довго тягнулося це очікування. Люди були голодні, холодні і замерзлі. Але такі тихо-терплячі, що навіть діти не плакали, і собаки не гавкали. Наче розуміли, що все почекає, головне в їх житті дочекатися трактора.
Трактор прийшов, люди набилися, як оселедці в причеп, зверху добре було видно рідне село. Але уявляю, які нестерпні були хвилини прощання, бо на виду у ворога, і тільки, коли трактор нирнув за пагорб, і рідне село і далі з ворожою технікою перестало бути видно, уявляю, як з полегшенням видихнули селяни.
Так люди і виїхали, не взявши нічого крім дітей. Звісно, з надією повернутися додому. Там, де залишилося все зароблене за життя. В гаражах залишилися стояти стареньки Жигулі, в сінях – дитячі візочки, на гніздах сиділи квочки, біля буд залишилися сторожувати собаки, їх лише відв’язали, з мисками повними води і всього, що вивернули з холодильників, які дбайливо помили, щоб не засмерділися. Після останього сніданку, господині перемили посуд, поскладали в шафи прання, і дитячі речі, після того як відібрали той мінімум, що взяли з собою. Зізнаюся, ми брали з кухоньок, вже не чистих, бо обсипалася штукатурка, чисті чашки, бо в шафках, вермішель, мед і цукор, а з шафок футболки і наволочки, що пахнуть свіжістю і порошком і лягали спати в льосі на білих подушках.
Однак людям повертатися вже нікуди - лише дуже поодиноким хатам пощастили не були зруйнованими, і це ще не кінець. Кожен день обстріли. Чепурним будиночкам-мазанкам не встояти проти 152 го калібру.
Як на війні вмирає село? Дахи і вікна впали першими. Потім зникли кури. Весною ми харчувалися яйцями. Я сподівалася на них і зараз. Бо не було можливості брати багато речей.. Проте, курей я зустрічала, лише дохлих, муміфікованих. Може собаки половили, може згинули через відсутність води. По собі залишили яйця. Скрізь. Навіть в хатах на подушках неслися. Але ті яйця вже не годні…

 

 


Корови пристосувалися - пішли за село. Велика отара вільно пасеться в полі, зразу за зоною роботи важкої артилерії. Вночі незвично і страшно ревуть бугаї…
Собаки. Вони тримаються за свої хати. Вчасно тікають в погреба від обстрілів. Збираються в зграю, шукають їжу. Час від часу повертаються в свої спустілі дворища. Ось яма на подвірʼї, поряд буда і миска з водою. Певно тут сидів вірний песик, коли прилетіло. Господар то, залишив для нього відкритим підвал, туди стікаючи кров’ю песик і заповз. Біля його висохлого трупика, нам теж довелося пережидати обстріл міномета.
Люди. Вони теж тут є. Це просто неймовірно. Півдесятка. Важко пояснити, як вони живуть і виживають тут. Це не пояснюється нічим. Ні алкоголем, ні бідністю, ні хворобою. Тут, щось інше. Почуття свого дому?
В одному вщент розбитому дворі в хліву ми знайшли кабана. Дядько, нормальний дядько, ходить щодня його годує. Також щодня над кабаном заходять вертольоти і навколо з землі стирчать залишки ракет. Дядько кожного дня чатує на «вікно», коли можна дійти до кабанчика.
Коли ми виходили з села в цей день накривали, як ніколи. Головна ціль обстрілів дорога до села. Наш пікап чудом потрапив у це «вікно» – по дорозі життя відпрацювали вертольоти. Після такого, завантажилися ми за півхвилини. Хлопці стрибали в пікап, а я кликала: «Лялька-лялька». Гарна, як лялечка мисливська собака, вгодована (це вона певно пожерла курей), що горнулася до нас останні дні, не забарилася. Стрибнула в мої обійми і я буквально закинула її в пікап. Ще 15 секунд і ми завернули за ріг, нирнули за пагорб, і тут там, де ми щойно були піднялася хвиля вогню. Що це було, не знаю. Але вогонь пройшовся над пагорбом по всій довжині вулиці від краю і до краю– якраз по тій вулиці, де жив кабанчик, де Лялька стрибала зі своїми кавалерами, де останні 7 днів ми прижилися, як дома, де на світанку так добре смакувала кава з медом. Кава з будинку навпроти, мед з льоху. Плюс я люблю споглядати далекі далі. А там з кавою, можна було дивитися на далекий краєвид в щілину між гаражем і льохом на схід сонця.
Є надія, що той вогонь десь поряд пройшов, а не по тій вулиці, і там щось залишилося. Хотілося би. Та що я? Уявляю, як тим, що лишили село, що покоління за поколінням росло їх важкою працею, важливо, щоб аби щось лишилося…

Тетяна Чорновол, екснародний депутат України, боєць Збройних сил України.

Із допису у ФБ

scroll back to top

Додати коментар

 

Захисний код
Оновити

t me

 

Дійові особи

Валерій ЗАЛУЖНИЙ

Про що я думаю, а точніше про кого я думаю у День Збройних Сил України?

Віталій ЧЕПІНОГА

 

Про збір кукурудзи

 

 

Леся ЧЕПКА

Люди, допомагайте хлопцям з ЗСУ…

 

 

 

 
 
Політика
Відбулась сесія міської ради, на якій депутати проголосували за 52 питання порядку денного

20 квітня 2022, 17:25

20 квітня у малому залі Будинку рад відбулась 41-ша сесія Смілянської міської ради. На порядок денний винесли 52 питання, які перед цим були опрацьовані на постійних депутатських комісіях.


Економіка
До бюджету наш край сплатив майже 18 мільярдів податків

05 грудня 2022, 14:27

Платники області з початку року до бюджетів усіх рівнів сплатили 17,9 млрд грн податків, зборів та платежів.


Суспільство
Трилапий Бім із Сміли знайшов господарів у Львові

07 грудня 2022, 13:26

2022 12 07 bim1Наші люди неймовірні. Наразі вони героїчно захищають рідну країну, волонтерять, а ще рятують безпритульних собак та котів, знаходячи їм люблячих господарів. Завдяки їм смілянський собака Бім знайшов родину у Львові.


Цікаво
Які продукти потрібно їсти, щоб швидше зігрітися

06 грудня 2022, 18:09

2022 12 06 prodЯк зігрітися, особливо, коли з кожним днем холоди все відчутніші? Легше вдасться перенести холод, якщо тепло буде не тільки зовні, а й усередині. Цього можна досягти, якщо є продукти, що зігрівають.


Афіша
Відбудеться похід стежками Холодного Яру

06 грудня 2022, 14:34

2022 12 06 pohidУ нашій області протягом трьох днів, з 9 по 11 грудня, відбудеться зимовий похід на честь Юрія Горліс-Горського.