Наша електронна пошта:
smila.ua@ukr.net
logo
icon-top-follow icon-top-fb

ANI to go

 

metalobaza

Стрічка новин

 

Піп Гапон хотів мирним способом усунути несправедливість

2020 02 20 pip

 

Від радянсько-більшовицьких часів його прізвище асоціюється із попом-провокатором, що намовив беззахисних петроградських міщан і робітників іти до Ніколая ІІ «біть чєлом».
Але Кривавий імператор, пише «Грінченко інформ», не зрозумів вірнопідданні вимолювання «послаблєнія», а тому, за наказом його дядька, на підступах до Зимового палацу мирну демонстрацію розстріляли рушничними залпами вояки елітного Преображенського полку і дорубували шаблями «казакі». Чолобитна закінчилася трагедією, що отримала назву «кривавої неділі». Власне, цим епізодом і ввійшов в історію піп Гапон.
…На початку XX століття, як вчили нас класики марксизму-ленінізму, Росія дісталася вищого щабля капіталізму – імперіалізму. З нарощуванням економічного і військового потенціалу загострилися виразки та протиріччя державного устрою. Соціальна напруга вела до революції. Згодом прем’єр-міністр Пьотр Столипін вдався до економічної реформи, започаткованої ще раніше міністром фінансів Сєргєєм Вітте. Але ретроградна більшість урядовців традиційно саботувала зміни, пропагуючи постулати «народності» вкупі із «самодєржавієм». Їх підтримував і «государ». Проти реформ виступала і різнобічна опозиція, серед якої найгучніше проявлялися усілякі соціалісти. Зрозуміло, найменше зростання добробуту простих громадян вилущувало з-під їхнього впливу революційний електорат. Масове обурення зашкарублим правлячим режиму і здійняло хвилю революції 1905 року. Від однієї іскри спалахнуло полум’я. І так забажала історія, що ту іскру викресав полтавський священник Георгій Гапон.
Ось як характеризувала його радянська історіографія: «Священник, агент царської охранки, походив з селян-куркулів Полтавської губернії. За завданням Департаменту поліції Гапон 1903 року, щоб відвернути увагу робітників від революційної боротьби, створив… «Збори фабрично-заводських робітників Санкт-Петербурга»… Гапон спровокував робітничу маніфестацію до царя і, отже, є одним з винуватців розстрілу робітників 9 січня 1905 року». (Український радянський енциклопедичний словник).
Український історик та журналіст Зіновій Книш вже у Канаді видав працю «Піп Гапон», у якій, дослідивши архівні матеріали, спираючись на свідчення очевидців, доводить дещо протилежне. «Гапон успішно організував робітництво не з доручення Департаменту поліції, але тому, що справді був переконаний у справедливості вимог робітників і не бачив їх розв’язки в ідеях, що їх пропагували соціалістичні революційні партії… Гапон, як ідеаліст, хотів мирним способом усунути несправедливість законодавства супроти робітників і забезпечити їм добробут та гідні людські права».
Георгій побачив світ 17 лютого 1870 року в селі Білики Хорольського повіту (нині Кобеляцького району) Полтавської губернії. Його батько служив волосним писарем, обирався сільським старостою, а мати, проста, але дуже набожна жінка, вимагала від малолітнього сина, щоб той ходив до церкви і співав у хорі.
Письменник і дослідник Василь Мельников у книжці «Обет молчания нарушен» описує цікавий епізод з дитинства майбутнього священика. У 1880-х роках родина Костянтина Крупського два роки поспіль відпочивала у Біликах. Столичному адвокату, хворому на сухоти, лікарі рекомендували покинути сирий Петербург і виїхати на Полтавщину. Родина зупинилася у старости села Аполлона Гапона. І маленький Георгій подружився з донькою Костянтина Крупського – Надійкою…. Полтавський краєзнавець Костянтин Бобрищев пише: «Кожного разу, коли Крупські їхали в Полтаву до своїх родичів, Надя просила, щоб узяли із собою й Жору… Хто його знає, можливо, то була їхня перша любов… У всякому разі, коли Георгій виріс і в нього народилася донька, він назвав її Надійкою».
У школі Георгій вчився дуже добре, звернув на себе увагу місцевого священника і той порадив батькам продовжити науку сина. Юнак закінчив Полтавське духовне училище, вступив до місцевої семінарії. Там познайомився з творами Лева Толстого, які скоригували його погляди на релігію. Семінарист Гапон відкрито висловлював толстовські ідеї, виступав проти лицемірства священників. І це неминуче породило конфлікт із семінарським начальством. Георгія, який добре навчався, не виключили, але позбавили урядової стипендії, і він заробляв лекціями у багатих родинах, працював у земській статистиці. Тоді ж надумався залишити церковну кар’єру і вступити в університет на медичний факультет.
Але перекваліфікуватися на лікаря не судилося. У домі заможного полтавця, де Георгій давав уроки, доля звела його з дочкою місцевого купця. Вона переконала юнака, що для служіння народу сан священника набагато вигідніший. Запевняла: «Лікар лікує тіло, а священник, якщо він гідно несе це звання, зміцнює душу, а цього люди потребують більше». (Г.Гапон, «История моей жизни»).
Після закінчення 1893 року духовної семінарії Георгій залишився у Полтаві священником цвинтарної церкви, а за рік пошлюбився. Церковна паства любила молодого пароха, він цікавився життям мирян, про його проповіді множилася слава, накликаючи на службу до храму вірних з інших парафій. Серед парафіян Гапон створив своєрідне товариство взаємодопомоги.
Та несподівано, після чотирьох років подружнього життя, померла дружина з якою він народив двох дітей. Заручившись протекцією полтавського єпископа Іларіона, залишивши дітей на своїх батьків, Георгій Гапон подався до Духовної академії Петербурга. Склав успішно іспити, одержав державну стипендію. Але десь на переломі навчання захворів і мусив поїхати до Криму на лікування. Там познайомився з художником Верещагіним, вірменським письменником Джаншиєвим та з єпископом Таврії Николаєм, на яких справив позитивне враження.
Повернувшись із Криму у 1902-му, складає екстерном екзамени в Духовній академії за третій та четвертий курси, а заняття поєднує з місіонерською діяльністю в «чорних» кварталах: читає проповіді у церкві Скорбної Богоматері на Галерній пристані, бере участь у просвітницьких класах для робітників, організовує добродійні товариства опіки над бідними і хворими дітьми, засновує Братство взаємної допомоги. Він розробляє і подає петербурзькому градоначальнику проект створення робітничих будинків і колоній, а також рекомендації стосовно діяльності дитячих притулків. Гапона призначають настоятелем сирітських будинків св. Ольги та Синього Хреста, які утримувалися на пожертви багатих чиновників. Зовсім скоро священник набув популярності не дише серед простих людей, а й у придворних колах. Однак сповнені ідеями соціального захисту проповіді викликали незадоволення влади. На діяльність священника звернула увагу петербурзька охранка. Її якраз очолив щойно переведений з Москви Сєргєй Зубатов. Це його стараннями агенти московської «охранки» накрили ледве не всю Росію. Гапону забороняють брати участь у громадських організаціях, а також звільняють з 4-го курсу Духовної Академії. Лише через велику популярність священника охранка не наважилася його арештувати. І митрополит Антонієв наказав знову зарахувати Георгія Гапона до Академії. 1903 року, закінчивши навчання у званні кандидата богослов’я , Гапон отримує місце священника при петербурзькій пересильній тюрмі.
Відомий революціонер Пьотр Ткачов ще у 1870 році писав, що «приготовляти революцію – не для революціонера.. Її приготовляють весь час експлуататори, капіталісти, землевласники… Революціонер не приготовляє, але робить революцію…» Саме царський уряд «підготував» петербурзькі страйки початку ХХ століття. Через агентурну мережу Зубатова, найперше у профспілках, влада намагалися позбавити революційні партії впливу на робітничі рухи, взяти їх під свій контроль. Наприклад, у лютому 1902 року, в річницю скасування кріпацтва, Зубатов зумів зібрати біля 50-ти тисяч робітників для патріотичної буфонади перед пам’ятником Алєксандра II у Москві. Але несподівано влітку наступного року «зубатівські профспілки» провели кількаденний генеральний страйк в Одесі і це вкрай налякало царський уряд. Зубатова посунули з посади. Робітничого джина, як кажуть, випустили на волю, але без «чорного генія охранки», контролювати і скеровувати протести було нікому.
В лютому 1904 року в Санкт-Петербурзі відродився Союз російських заводських робітників, який очолив Георгій Гапон.
Старе керівництво зубатівського Союзу викликало у священника «велику відразу». Організатори отримували платню з Департаменту поліції і жили в розкоші. «Я добре бачив, що єдиною ціллю організації було задушити робітничий рух, і дійшов переконання, що співпраця з Зубатовим не тільки неморальна, але й злочинна». (Г.Гапон, «История…»). У Гапона визрів, як він сам згадує, «грандіозний проєкт» відібрати Союз робітників й унеможливити наміри поліції перетворити його в опору самодержавства. Він створює на базі «зубатівської» організації «Союз Російських Робітників» і добивається затвердження його Статуту та легалізації діяльності. У лютому 1904 року Статут організації затвердили, але назву змінили на «Собрание русских фабрично-заводских рабочих города С-Петербурга».
Організація користувалася популярністю. Формально «Собраніє» організовувало допомогу робітникам, займалося просвітництвом. Насправді ж, у робітничих клубах читали нелегальну літературу, вивчали історію революційного руху, обговорювали плани боротьби робітників за свої права. В листопаді 1904 року організація об’єднувала двадцять тисяч членів. Потужний відділ діяв на Путилівському заводі, де працювало тринадцять тисяч робітників. Представники соціалістичних партій відразу звинуватили Гапона у зв’язках з царською охранкою. Його організація ставала для них украй небезпечною, бо вийшла з-під їхнього впливу і могла розростися у сильну самостійну робітничу партію. Влітку 1904-го Гапон спробував поширити діяльність «Собранія» в інших містах Російської імперії. Він відвідує Москву, Київ, Харків, Полтаву. В Полтаві просив батька взяти позичку під заставу землі, щоб «дістати гроші на гувернантку для своїх двох дітей».
Війна з Японією погіршила становище робітників. Посилилася експлуатація, почалися масові маніфестації і страйки. Гапон сам вірив та переконував робітників у тому, що «цар-батюшка» не знає про їхній тяжкий стан, що державні сановники подають неправдиву інформацію. Він запалився ідеєю організувати похід робітників до царя зі зверненням, у якому викласти вимоги до уряду. Подію прискорив інцидент на Путилівському заводі: там звільнили чотирьох робітників і робітники оголосили страйк. Путилівців підтримало близько пів тисячі підприємств та установ Санкт-Петербурга. Число страйкарів перевищило сто тисяч. Гапон закликав до походу на Зимовий палац, щоб вручити цареві петицію, підписану страйкарями. Після молебну «о здравіі» імператора 150-титисячна демонстрація під спів «Спаси, Господи, люди Твоя» на чолі з Георгієм Гапоном рушила колоною. Дорогу перегородили війська. Першими на процесію напали козаки, які, прорізаючи натовп, рубали шаблями по обидва боки. Люди все ж просувалися вперед. Коли до солдатської шеренги залишилося кілька десятків кроків, гримнув залп… За офіційними даними загинуло 130 і було поранено 299 осіб. Але, ймовірно, убитих, а особливо поранених було більше.
Звістка про «криваву неділю» викликала хвилю страйків по всій країні. У Петербурзі з’явилися барикади. На Ніколая II напав містичний страх. Почалися масові арешти неблагонадійних. Гапон вимушено покинув країну. Невдовзі його звільнили зі служби, позбавили сану і духовного звання.
За кордоном Гапон користувався великою популярністю, як єдиний практик революції, але лідери партій не визнавали його як вождя, бо фактично заздрили і побоювалися його авторитету. Український письменник Олесь Досвітній, репресований у часи сталінського терору, пише, що коли Гапон прочитав Георгію Плєханову, тодішньому головному теоретикові марксизму, свою відозву, той безапеляційно прорік: «Ви гадаєте, що до народу можна й треба звертатися з такими дитячими казками? Народ – могутня сила в історичному русі,.. і звертатись до нього з колисковими казками є просте й нічим не приховане злочинство». Вождь світового пролетаріату Владімір Лєнін, навпаки, називав Гапона «товаришем» і писав у газеті «Вперьод»: «Не можна цілком виключати думки, що священник Гапон може бути християнським соціалістом і що «кривава неділя» штовхнула його на революційний шлях,.. його заклики до боротьби за волю…промовляють за його чесність і щирість…»
Після амністії Георгій Гапон у грудні 1905 року повертається до Росії. За короткий час відновлює діяльність «Собранія». Революційні партії, які претендували на керівництво робітничим рухом, знову опинилися перед загрозою втрати впливу навіть на своїх членів і розпочали боротьбу з «гапонівщиною», як демагогією. На початку березня 1906-го ЦК партії соціалістів-революціонерів ухвалив рішення ліквідувати «провокатора Гапона». Заманивши його на дачу в Озерне під Петербургом, бойовики «есерів» здійснили самосуд.
Поховали Георгія Гапона 3 травня 1906 року на Успенському цвинтарі Петербурга. На могилі робітники поставили дерев’яний хрест із написом: «Герой 9 січня 1905 року Юрій Гапон».
Історія Гапона переконливо ілюструє старий вислів: «Час творить своїх героїв». Але минає час – і герої забуваються. Або стають антигероями.
Вождь австрійської соціал-демократії Віктор Адлер якось висловився про Георгія Гапона: «Для його історичної пам’яті було б ліпше, якби він так само таємниче зник, як і з’явився. Залишився б романтичний переказ про священника, який відкрив шлюзи революції».

scroll back to top

Додати коментар

 

Захисний код
Оновити

vdoma1

 

AZK MIG

Дійові особи

ЛЮБОВ ДЕНИСЮК

Denusova

 

Які продукти обов’язкові в раціоні в період карантину

 

СЕРГІЙ ДУБРОВ

Dybrov

 

Що треба знати про експрес-тести на коронавірус?

 

Володимир Тірон

Tirion

 

Про поширення коронавірусної інфекції 

 

Авторизуватися через соціальні мережі:

 
Політика
Незважаючи на карантин, у Смілі щодня скликають сесії міської ради та відбуваються скандали

19 березня 2020, 16:45

2020 03 19 sesiya123

Попри те, що сьогодні міський голова Сміли Олексій Цибко святкує День народження, депутати не захотіли зробити йому подарунок – провести сесію міської ради.


Економіка
У Черкаській області 2 загрози: коронавірус і спад економіки

30 березня 2020, 13:33

2020 03 30 ekonom

Голова Черкаської обласної державної адміністрації Роман Боднар розповів на брифінгу, що наразі область має два види загроз – коронавірус і спад розвитку економіки.


Суспільство
У Смілі вже крадуть посаджені дерева

04 квітня 2020, 14:05

2020 04 03 dereva

«Люди! Що з нами діється? Задля своєї вигоди та наживи ми готові на все!» – такими словами завершила свій допис у Фейсбук жителька Сміли Софія Тищенко.


Цікаво
На коронавірусному карантині і собакою станеш

04 квітня 2020, 15:35

2020 04 02 tvarunu

Цікаво спостерігати у соціальних мережах за тим, як народ нині карантинить.


Афіша
Сьогодні буде концерт та урочиста хода на честь Т.Шевченка

10 березня 2020, 10:22

2020 03 10 vhanyvanakob

10 березня у Смілі відбудуться офіційні заходи на честь вшанування Великого Кобзаря Т.Г.Шевченка.