Наша електронна пошта:
smila.ua@ukr.net
logo
icon-top-follow icon-top-fb

 

Ukraine1

 

Стрічка новин

Авторизуватися через соціальні мережі:

 

 

 

Ukraine

 

Як не зламатися психічно у найскрутніших обставинах: поради відомої американської психотерапевтки Едіт Егер

 

Ця книжка з’явилась перед початком російського вторгнення, ніби стала тривожним сигналом, своєрідною пересторогою наближення біди з півночі.

 

Едіт Егер (у центрі) разом зі своїми сестрами Магдою і Кларою

 

Основні драматичні події, повідані нею, стосуються 1930—1940-х, коли до влади у Німеччині прийшов біснуватий Гітлер і якого підтримав угорський фашист Міклош Горті, дуже нагадує те, що в наші дні відбувається на Донбасі і в південних областях України.

Так звані фільтраційні табори, організовані російськими окупантами у тимчасово захоплених українських містах Маріуполі, Херсоні, Мелітополі, Донецьку, Луганську, мало чим відрізняються від концентраційних таборів нацистів часів Другої світової війни.

Книжка вперше побачила світ у нью-йоркському видавництві Skribner, коли її авторці виповнилося... 90 років. Автобіографічний «Вибір: прийняти можливе» написала американка угорського походження, відома психотерапевт Едіт Егер, яка на батьківщині зажила слави клінічною практикою з хворими на посттравматичні стресові розлади.

В Україні літературно-художні мемуари підготувало до друку столичне видавництво «Книголав» (левова частка роботи належить перекладачці Христині Радченко).

* * *

Зі сторінок сповненої драматичних колізій книжки постає ідилічна картина життя середньостатистичної єврейської родини в містечку Кошша, яке до Першої світової війни належало Австро-Угорщині, а у 1918 році за Версальським договором відійшло у підпорядкування новоутвореній Чехословаччині, змінивши назву на Кошице.

Здавалося, тут мав запанувати довгоочікуваний мир, але він тривав лише двадцять років. Найстрашніше для сім’ї Едіт почалося із захопленням у 1938 році Кошице Угорщиною, керованою націонал-соціалістичною партією Горті.

 

2022 07 15 Edit 2

Концентраційний табір «Аушвіц» у роки війни

 

Ніхто з рідних одинадцятирічної дівчинки навіть не міг уявити масштабів катастрофи, що неухильно наближалась. Спочатку непомітно, а потім усе явно угорські нілашисти, ідейно споріднені з німецькими нацистами, почали проводити політику геноциду стосовно національних меншин, насамперед євреїв і ромів.

Змусивши носити на одязі жовтого кольо­ру зірку Давида, угорців іудейського віросповідання планомірно витісняли з суспільного життя, зокрема, звільняли з роботи, забороняли підприємницьку діяльність, виселяли з добротних помешкань, відбирали майно, всіляко переслідували. Навіть юну Едіт, далеку від політики, виключили зі складу олімпійської команди з гімнастики, тому що за національністю була єврейкою.

Сталося це у 1942-му, а через два роки нілашистський уряд Горті розгорнув масові депортації угорських євреїв із країни. Їх насильно вивозили до концтаборів, розташованих у Польщі, Німеччині, Австрії.

Не оминула біда і сім’ю Едіт, коли її, а також батька, матір і старшу сестру Магду (іншу сестру, Клару, сховав від арешту вчитель), під загрозою смерті відправили до концентраційного табору «Аушвіц», збудованого нацистами на початку війни поблизу польського Освенціма.

* * *

Жахіття «Аушвіца» і «Маутгаузена» — концтаборів, куди нацисти перекидали по черзі Едіт та її сестру Магду, сприймаються як суцільне мордування, де людське життя не мало жодної ціни.

Найдраматичніший епізод у книзі — смерть матері та батька, кинутих до газової камери «Аушвіцу» горе­звісним гітлерівським лікарем Йозефом Менгеле, прозваним в’язнями концтабору «ангелом смерті». Цей звір у людській подобі, проводячи медичні експерименти над в’язнями, власноруч умертвив тисячі людей різної статі, віку і національності.

Вникаючи у кожну деталь сюжету книги, починаєш розуміти трагедію Едіт, яка все життя носила в собі провину за смерть матері. У так званій селекційній черзі, куди потрапила сім’я з прибуттям до «Аушвіца» з цинічним написом на вхідних воротах Arbeit macht frei (Праця робить вільним), вирішувалась доля кожного ув’язненого одним порухом руки Менгеле — одних, як правило, старих і немічних, одразу відправляли в газову піч, інших — у бараки, де їх катували, позбавляли їжі до крайнього фізичного виснаження, проводили над ними медичні експерименти, доводячи до каліцтва і смерті.

 

Вхід на територію колишнього концтабору «Аушвіц»

 

Вражає описаний у книзі один з епізодів, коли на запитання нацистського ката в білому халаті, одягнутого зверху на офіцерський есесівський мундир, чи це її мати, відповіла ствердно, тим самим прирікши на смерть у крематорії найріднішу у світі людину.

Десятиліттями Едіт згадуватиме фатальну сцену, караючи себе за те підтвердження, не усвідомлюючи до кінця, що сформульоване питання Менгеле було звичайнісінькою формальністю.

Адже мати все одно, рано чи пізно, загинула б у тому таборі, де на практиці втілювалось «остаточне вирішення» єврейського питання спочатку в нацистській Німеччині, а згодом в окупованих нею країнах.

Хіба не подібну маніакальну ідею переслідує новоявлений Гітлер, який сидить у кремлі і проголошує мету — знищення української нації? Заливаючи кров’ю нашу землю, путін не йме міри, однак Нюрнберг-2 таки чекає на нього.

Смерть батька і матері у перші дні перебування в концтаборі підкосили психологічно Едіт і її сестру Магду, але не зламали до кінця силу волі, прагнення вижити у пеклі «Аушвіца».

Аби не втратити ясність думки від постійних знущань, побиття, голоду і хвороб, а також здатність внутрішньо чинити опір озброєним нелюдам, дівчинка вдавалася до уявних подорожей у часі, згадуючи хвилюючі миттєвості довоєнного життя.

Так, Едіт пригадалось, коли вперше відчула себе щасливою, безтямно закохавшись у сусіднього хлопця на ім’я Ерік. Приходило на пам’ять і святкування хануки — свята, що збирало у тісному колі всю родину: батька, матір, сестер, дідуся і бабусю, і як по черзі запалювалась на мінорі спочатку одна свічка, на наступний день — дві, а в останній — восьма. Тепла хвиля спогадів не давала прорости безнадії та зневірі в душі, внутрішньо підживлювала надлюдську стійкість серед печалі й сліз.

* * *

Читаючи книгу «Вибір...», дізнаємося про те, що Едіт, перебуваючи в «Аушвіці», кілька разів зустрічалася з Менгеле, і щоразу це було побачення зі смертю, яка реально їй загрожувала. Лише вроджений природний розум рятував її від потойбіччя, що постійно про себе нагадувало чорною кіптявою з димаря крематорію.

Адже як можна пояснити її спонтанне бажання танцювати перед сентиментальним душогубом під мелодії вальсу «Блакитний Дунай» Йоганна Штрауса, майстерно виконаного музикантами у тюремних робах, коли від того, як ти продемонструєш усі «па» у танці, залежить твоя доля — жити далі у муках у концтаборі чи вмерти одразу від автоматної черги.

Інший фрагмент, документально описаний у книзі, стосувався наступної загрозливої ситуації, в яку потрапила Едіт. Ішов 1944 рік. Есесівець, який ставив номерне татуювання-клеймо на руку в’язням в «Аушвіці», з якоїсь причини відмовився це зробити сімнадцятирічній єврейській дівчині.

Він грубо відштовхнув її до черги в’язнів, яких адміністрація концтабору збиралась відправити до газових камер. На підсвідомому рівні перед цим убивцею у погонах дівчина почала показувати різні гімнастичні фігури, і це спрацювало: на обличчі у ката з’явилась подоба посмішки, і він змінив своє рішення.

Минуть десятиліття, і ці риси характеру головної героїні книги — рішучість і винахідливість — допоможуть їй зробити блискучу наукову кар’єру в еміграції, створити сім’ю і виховати трьох дітей. Але це буде згодом, бо після «Аушвіца» Едіт потрапила у ще страшніше пекло — до «Маутгаузена».

 

Концтабір «Маутгаузен»

 

Фронт поступово наближався до концтабору, все частіше нагадуючи про себе артилерійською канонадою і бомбардуванням прилеглих територій.

Тоді вище нацистське керівництво, котре завжди дбайливо ставилося до дармової робочої сили, вирішило поповнити в’язнями з окупованих країн поріділі ряди працівників підземних воєнних заводів, фабрик, фермерських господарств, що працювали у Третьому рейху на забезпечення потреб сухопутних військ, авіації, флоту.

Якось Едіт, її сестру Магду разом із тисячами інших в’язнів «Аушвіца» спочатку залізницею, потім пішки без харчів і води переправили до концтабору «Маутгаузен», розташованого поблизу австрійського Лінца.

Це була справжня фабрика смерті, де життя в’язнів було нетривалим — якщо пощастить, усього кілька тижнів. Виснажені фізично, люди масово гинули, тяжко працюючи на місцевих каменоломнях, добуваючи граніт для вимощування доріг.

У це штучно створене підневілля кинули Едіт і її подруг, примусивши на рівні з чоловіками носити брили граніту з глибокого кар’єру вузенькими сходинками нагору: «Ми стоїмо в черзі на білих сходах.

Сходи смерті — така в них назва. Сходинок — сто вісімдесят шість. Уявляю своїх предків, рабів фараона в Єгипті, покручених під вагою каменів. Тут, на сходах смерті, нам кажуть, що коли ти йдеш угору з каменем і хтось попереду спотикається чи знесилено падає, ти впадеш наступна, і наступні за тобою, і далі, й далі, аж доки вся черга не завалиться в одну велику купу».

Так колись Ісус Христос із Назарета, засуджений до смерт­ної кари за навітами фарисеїв, ніс на собі хрест на Голгофу — пагорб поблизу Єрусалима, на якому був розіп’ятий. Перед смертю римляни поклали йому на голову терновий вінок, щоб принизити і знеславити царя юдейського.

У середині минулого століття легенда, описана у Біблії, дивним чином матеріалізувалась. Такий же невидимий терновий вінець гітлерівці одягли на голови 335 тисячам в’язнів «Маутгаузена», з них 122 тисячі не дожили до свого звільнення, увійшовши у вічність мучениками.

Едіт разом із сестрою Магдою, знесилені від хронічного голоду й інфекційних хвороб, за щасливим збігом обставин, вирвались із концтабору і були врятовані американськими солдатами.

Вони назавжди запам’ятали народну американську пісню, яку наспівували визволителі і яка мала дуже символічну назву «Коли святі приходять», що виражає надію бути серед обраних і ввійти в рай...

* * *

Минуле не відпускало Едіт у повоєнні роки і в наступні десятиліття, міцно тримаючи у своїх обіймах. Разом із чоловіком і малолітньою донечкою вона емігрувала до Сполучених Штатів Америки, ніби тікаючи від ненависного фашистського пекла.

На перших порах в Америці їй усе надзвичайно складно давалось. Пошук роботи, мізерний заробіток, незнання іноземної мови вибивало з колії, але не настільки, щоб опустити руки і спасувати перед труднощами. Був період, коли вона ненадовго розлучилась із чоловіком, а причиною стали нервові розлади, обтяжені гнітючими спогадами.

Подальше самоствердження відбувалося поступово, коли Едіт остаточно визначилась зі своєю майбутньою кар’єрою, вирішивши стати кваліфікованим психотерапевтом.

Довгих сімнадцять років їй знадобилося для того, щоб досконало оволодіти англійською мовою, опанувати знання, вкрай необхідні для здобуття медичної спеціальності, поглиблено студіювати праці тодішніх світил американської психіатрії Мартіна Селінгмана, Альберта Елліса, Карла Роджерса, Річарда Фарсона, науковий спадок Карла Густава Юнга — видатного швейцарського психоаналітика, родоначальника аналітичної психології.

А книга «Людина в пошуках справжнього сенсу» Віктора Франкла — австрійського психіатра і філософа, творця так званої Третьої віденської школи психотерапії, докорінно змінила сенс її існування, наштовхнула на пошуки виходу з хронічної психологічної кризи, в якій Едіт опинилась після концтабору.

Цей напрям самоствердження підказаний Віктором Франклом, котрий, як і Едіт, був в’язнем «Аушвіца» і розповів усю правду про жахливі злочини адміністрації цього концтабору в роки Другої світової війни. В книжці Франкл виклав також власне бачення того, як подолати наслідки посттравматичного синдрому, спровокованого знущаннями, вбивствами, захворюваннями і голодуванням, що супроводжували кожного, хто потрапляв у лабети нацистів.

* * *

У сорок два роки Едіт отримала диплом із відзнакою бакалавра з психології Техаського університету, а ще через п’ять років — ступінь магістра з освітньої психології в цьому ж вищому навчальному закладі, а згодом — ступінь доктора філософії з клінічної психології Університету Сейбрука — престижного науково-навчального закладу у США. Здавалось, можна лише радіти такій стрімкій кар’єрі, яка розпочалась для Едіт Егер дещо із запізненням. Але лишалась одна болюча проблема, яка час від часу про себе нагадувала і яку ніяк не можна було вирішити.

 

«Вибір: прийняти можливе» Едіт Егер

 

Головна героїня в окремих розділах книги з якимось острахом зізнається перед читачем, що в її пам’яті постійно спли­вають жахливі картини канібалізму, побаченого на власні очі в «Аушвіці», смерть в’язнів у результаті побиття наглядачами, самогубства жінок-полонянок від електричного струму, під’єднаного до огорожі з колючого дроту, загроза розстрілу охоронцями-есесівцями після чергового обшуку, коли в Едіт була знайдена морквина з ділянки німецького фермера...

Розмірковуючи над цими психічними симптомами, авторка книги формулює повчальну методику на основі праць Селінгмана, Елліса і Роджерса, завдяки якій їх можна остаточно позбутися: «Якби я мала дати назву своїй терапії, я б, імовірно, назвала її Терапією вибору, бо свобода полягає у виборі: у виборі співчуття, почуття гумору, оптимізму, інтуїції, допитливості та самовираження. А бути вільним означає жити теперішнім».

Останнього цвяха у домовину задавнених страхів Едіт Егер упевнено забила, коли наважилась на схилі віку знову повернутись до «Аушвіца». Це було внутрішнє прагнення наблизитись до точки неповернення, після якої, власне, все і почалось.

До такого клінічного експерименту дуже часто вдаються практикуючі психіатри, маючи на меті розблокувати вражену психіку пацієнта, який зазнав психологічної травми на війні, через смерть близьких, в екстремальних ситуаціях із загрозою для життя і здоров’я. Однією з умов досягнення поставлених цілей, як вважають лікарі, є повернення пацієнтів, уявно чи реально, на те місце, де, власне, зародився стресовий розлад.

...Едіт повільно йшла вимощеною бруківкою території конц­табору, відчуваючи, як поступово над нею розвиднюється небо і з плечей спадають невидимі оку кайдани. Тут, на польській землі, понад мільйон людей стали жертвами маніяка Гітлера, психотип якого і досі привертає увагу кращих психіатрів світу.

Ця думка, напевне, промайнула у неї, коли в поле зору потрапила сумна статистика, кимось надрукована на стендах, розміщених поблизу концтабірних бараків і газових печей крематорію.

А наступна виникла тоді, коли Едіт згадала про своїх одноплемінників, знищених у розпал Голокосту у пеклі «Аушвіца». У чому їхня провина? — постійно запитувала себе і не знаходила адекватної відповіді.

Чомусь пригадався епізод із юним Адольфом, котрий приїхав вступати до Віденської академії мистецтв. Разом із ним складав іспити ще якийсь підліток-єврей із Чехословаччини. Останнього прийняли, а іншому відмовили. Так було посіяно зерна ненависті, що заколосилось паростками майбутнього апокаліпсису, про який іще в Середньовіччі попереджав відомий французький оракул.

 

Тарас ГОЛОВКО

Джерело: "Україна молода"

scroll back to top

Додати коментар

 

Захисний код
Оновити

t me

 

Дійові особи

Марія ДАНИЛЮК- ЄРМОЛАЄВА

Про тих чоловіків, які втекли з країни і про тих Героїв, які на нас захищають

Богдан БУТКЕВИЧ

Про те, що ми маємо створити відділ з пошуку рашистських злочинців

 

Ірина ГЕРАЩЕНКО

Про вбивство українських військовополонених

 

 

Банер Сміла ЮА

 

 
 
Політика
Відбулась сесія міської ради, на якій депутати проголосували за 52 питання порядку денного

20 квітня 2022, 17:25

20 квітня у малому залі Будинку рад відбулась 41-ша сесія Смілянської міської ради. На порядок денний винесли 52 питання, які перед цим були опрацьовані на постійних депутатських комісіях.


Економіка
Бюджет Сміли за перше півріччя цього року виконано на сто відсотків

01 серпня 2022, 10:26

Міський голова Сміли повідомив, що виконано бюджет Смілянської міської територіальної громади за 1 півріччя 2022 року виконано на 100%. Також є позитивна динаміка по бюджету – вперше за останній час доходи перевищили видатки!


Суспільство
Ексчиновниця ОДА виписала собі інвалідність

07 серпня 2022, 13:52

2022 08 07 groshi1Судитимуть колишню керівницю одного із управлінь обласної державної адміністрації, яка використовуючи підроблені документи, шахрайським шляхом заволоділа державними коштами.


Цікаво
У Китаї друкують фрикадельки зі штучного м’яса

07 серпня 2022, 15:25

2022 08 07 shtuchІснують різні способи виробництва штучного лабораторного, або так званого клітинного м’яса, коли з клітин тварин вирощують шматки м’язової тканини. Зазвичай усі ці способи потребують багато часу та ресурсів, що робить виробництво достатньо дорогим.


Афіша
6 серпня у смілянських бібліотеках розпочинається курс вивчення української мови «ЄДИНІ»

05 серпня 2022, 10:30

2022 08 05 ediniЦієї суботи, 6 серпня, об 11.00, у Смілі стартує проєкт із вивчення української мови під назвою «Єдині».