- Деталі
-
28 листопада 2020, 12:55
Цими днями, коли Україна поминає жертв Голодомору 1932-1933 років, виходить у світ книга «Памʼять роду», організатором видання якої є Український інститут національної пам'яті. Є там розповідь і про родину Миколи Стригуна із села Самгородок.
Як розповідає упорядниця цієї книги, співробітниця Українського інституту національної памʼяті Наталя Позняк-Хоменко, ідея видання виникла два роки тому, коли українці відзначали 85-ті роковини Голодомору.
«Усі попередні роки Голодомор викликав спогади про часи лихоліття, про біль і жах, який відчували наші предки, про психологічну травму, яку пережив народ, що став жертвою більшовицького експерименту «впокорення голодом». Але нам захотілося відгорнути сторінку пам’яті ще далі назад і побачити ту Україну, якою вона була до Голодомору: сильною, гордою, мудрою, працьовитою, з почуттям власної гідності і віри у свої сили», – говорить пані Наталя.
І додає, з того часу почали шукати в сімейних альбомах доголодоморні фото українців. І просити людей, які зберегли ці реліквії, розказати, як склалася доля тих, хто на них зображений.
«Ми дивилися в очі українців, які жили сто років до нас, і бачили Україну, якою вона могла б бути, якби не більшовицька окупація. І якою вона може бути – якщо ми зараз цього захочемо. Ці спогади нащадків, які через свідчення рідних, а часом уже – і через архівні записи, намагаються відновити пам’ять про кожного члена їхньої родини – як ниточки, які зшивають прірву між минулим і майбутнім, повертаючи повноту і силу Роду. Це пам’ять, яка зцілює і дає надію», – наголошує Наталя Позняк-Хоменко.
За її словами, до видання увійшли 16 історій, зокрема, історії родин письменника та політв’язня Олеся Бердника, письменника і публіциста Сергія Плачинди, які самі дивом вижили в роки Голодомору; розповідь про маму письменниці Тетяни Лемешко, яка через геноцид втратила чоловіка та 11 дітей. Свої родинні історії також розповіли поетка Наталка Поклад, актор Олександр Ігнатуша. Видання містить фрагменти з книги Олеся Бердника «Пітьма вогнища не розпалює» та оповідання Оксани Шалак «Торбинка».
До речі, уточнює пані Наталя, багато людей згадували не лише Голодомор 1932-1933 років, але й голод 1947-го. Попри все, зазначає вона, книга вийшла надзвичайно світлою.
«Можливо тому, що самі оповідачі уже переживали це не як трагедію, а як урок для нащадків: як вижити, залишившись Людиною», – зазначає Наталя Позняк-Хоменко.
Вона хоче, щоб книга «Памʼять роду», електронна версія якої вже є у відкритому доступі за посиланням
https://cutt.ly/Vho9z40 (прочитати матеріал про наших земляків із Самгородка можна на сторінці 58), спонукала кожного відкрити власний родинний фотоальбом, поговорити із тими, хто ще пам'ятає про Великий Голод, записати ці спогади і передати дітям.
«І зробити все, щоб цей урок історії було засвоєно», – підсумовує пані Наталя.