Наша електронна пошта:
smila.ua@ukr.net
logo
icon-top-follow icon-top-fb

ANI to go

 

metalobaza

Стрічка новин

 

CENTR

 

Людина в мішку

2020 04 23 mishokІсторiя життя, хвороби та смертi першого померлого вiд коронавiрусу в Тернопiльськiй областi

 

Цієї смерті не очікували ні родичі, ні лікарі. Померлому було 68 років, він стежив за здоров’ям, не мав супутніх захворювань, а на зробленому за кілька днів до смерті знімку медики не побачили пневмонії. Донька покійного й лікарі розповідають історію однієї хвороби.

У другій половині дня 25 березня на перший поверх Тернопільської міської лікарні швидкої допомоги винесли великий чорний мішок. Збоку здавалося, що він набитий будівельним сміттям.

До лікарні під'їхав мікроавтобус Mercedes Sprinter. Із нього вийшли заплакана жінка та її чоловік. Зайшли всередину, спинилися біля мішка й поволокли його до виходу з лікарні. Мішок рвався, з нього щось випадало. Жінку трясло. У мішку було тіло її 68-річного батька, який цього дня помер від коронавірусу.

Покійного чоловіка звали Павло Бондарчук. Він родом із села Ковалівка Монастириського району Тернопільської області. Район став епіцентром коронавірусу в Україні наприкінці березня — на початку квітня. 10 квітня там було 133 хворих на 26,5 тис. жителів.

Перші симптоми хвороби Бондарчук відчув усередині березня. До лікарні — але не в Тернополі, а в Чорткові — потрапив тільки 22-го, коли заледве міг дихати. За два дні до смерті йому діагностували коронавірус і важку двосторонню пневмонію. Хоча лікарі, які робили знімок напередодні, стверджували, що патологій у легенях не було.

Ми спілкувалися з донькою померлого Павла Бондарчука Анною Поліщук та разом із нею реконструювали дні хвороби та смерті її батька. Ми намагалися зв’язатися з усіма медиками й чиновниками, що мали стосунок до цієї історії. Та далеко не всі з них погодились поговорити.

 

«Планував дожити до ста рокiв»

 

Батькові було 68 років. Він був на пенсії — тримав курей, порався по господарству. До того все життя працював водієм на спиртзаводі. Я живу у Кременці, за 150 км від Ковалівки, тому з батьком бачилася нечасто. Моя сестра Оля живе поряд із Ковалівкою, в Монастириськах. Вони з чоловіком — приватні підприємці, торгують продуктами. Батько часто їй допомагав — їздив машиною забирати товар із Тернополя чи Івано-Франківська, за потреби глядів її трьох дітей. Наша мама вже 17 років живе у США та приїздить додому раз на рік на кілька місяців.

Батько завжди пильнував своє здоров’я. Ніколи не пив води з-під крана, не їв свіжого хліба, майонезу, ковбаси. Часто сварився з нами з цього приводу — казав, що ми себе не шануємо, бо їмо шкідливу їжу. Востаннє ми бачились десь у листопаді, коли мама поверталася до США. Я приїхала до батька, робила салат та заправила його майонезом. Йому сказала, що сметаною, бо інакше він би не став їсти.

Щороку батько їздив у санаторій, регулярно робив зарядку, купив масажне крісло, їв по годинах. Постійно робив обстеження — здавав аналізи, УЗД проходив, мабуть, тричі на рік. Колись у нього була сімейна лікарка — сусідка моєї сестри. Вона казала: «Я вже твоєму батькові прописала всі вітаміни, які тільки можна. Він хоче щось іще, а я вже не знаю, що прописати». Він був абсолютно здоровим та планував прожити понад 100 років. Але вийшло інакше.

 

8-22.03 Початок хвороби

 

8 березня батько був на дні народження доньки Олі й почувався добре. 12 березня був день народження Олиного сина. Тоді батько вперше зізнався, що не дуже добре почувається й залишиться вдома, щоб не заразити малих. Сестра приїхала до нього, привезла продукти, а він передав малому гроші.

18 березня до мене подзвонила мама й каже: «Тато щось хворий, а я не можу йому додзвонитися. Зателефонуй ти». Я подзвонила, він сказав: «Була температура 39,5, але вже краще. Вчора був у поліклініці, зробив флюорографію. Сказали, що є щось у легенях, але точно не запалення. Напевно, бронхіт».

Йому виписали антибіотик та щось від кашлю. Він випив дві пігулки, й у нього почалися висипка, пронос та нудота. Я ще подумала: дивно, такий здоровий чоловік, 100 кілограмів — і така реакція на дві пігулки. Сходив до сімейної лікарки, розповів про це, й вона змінила лікування — виписала щось від алергії, проносу, пеніцилін, амброксол.

19 березня Оля приїздила до батька й каже, що він був у нормальному стані. Ввечері 21-го мій чоловік розмовляв із батьком, і йому здалося, що той говорив із задишкою.

Коли сестра подзвонила батькові зранку 22-го, він майже не міг дихати. Сказав, що його сильно трусить. Сестра подзвонила у швидку, там запитали, в яке село їхати. Коли почули, що в Ковалівку, сказали: «Ні, туди швидка не поїде, бо священик із вашого села [9 березня] був на похороні, де був також священик із Заліщиків, а потім у нього ВИЯВИЛИ коронавірус». Тоді до сестри дійшло, що наш батько також був на цьому похороні і це може бути коронавірус.

Сестра зателефонувала сімейній лікарці. Та сказала, що в неї вихідний (була неділя) і вона не прийде. Тоді Оля подзвонила на гарячу лінію в Київ, і лише після цього сімейна лікарка приїхала. Після огляду сказала: «Батькові погано, його треба забирати. Я викликаю 103. Куди його повезуть – чи в Тернопіль, чи в Чортків – не знаю». Слово «коронавірус» не звучало.

Сімейній лікарці, яка оглядала Павла Бондарчука, додзвонитися не вдалося.

 

22-23.03 Лiкарня у Чортковi

 

О шостій вечора приїхала швидка й забрала батька у Чортків. Сестра сіла в машину й поїхала за ними. У Чорткові батька повели в поліклініку робити знімок легенів, потім – в інфекційне відділення. До них вийшов завідувач відділення та почав кричати сестрі: «Нащо ви мені його привезли? У мене вдома онуки, я не дітовбивця! Я хотів іти додому до онуків! Він мені тут не потрібний!». Потім цей же лікар сказав, що на знімку точно немає пневмонії.

Батька забрали в палату на першому поверсі. Сестра бачила через вікно, що тато не лягав, бо не міг дихати лежачи. Сидів на ліжку зігнутий удвоє. Йому нічого не робили в тій лікарні добу. Тільки ставили крапельницю й давали кисневу маску. До апарата ШВЛ не підключали, хоча, як я потім дізналася, у лікарні є шість таких апаратів, але жоден — не в інфекційному відділенні. Перевозити їх до відділення лікар-інфекціоніст ніби відмовився, тому що це «не за протоколом».

Зранку наступного дня, 23 березня, сестра почала телефонувати лікареві. Він кілька разів казав, що з батьком все добре, вони чекають на результати аналізу [на коронавірус], приїжджати не треба. А потім перестав брати слухавку.

О 13.30 я почала сильно нервувати. Через знайомих знайшла телефон мера Чорткова. Він уже про все знав. Сказав, що лікар не був готовим до такого повороту, бо йому говорили, що нікого [з підозрою на коронавірус] в Чортків не везтимуть. Тому він розслабився та робив собі десь ремонт. Я попросила мера подзвонити лікарю. Через кілька хвилин він перетелефонував мені та сказав: «Будьте готові до всього. Батько при смерті».

Ми з сестрою були шоковані та знову подзвонили до лікаря. Він відповів: «З батьком все добре». Сестра каже: «Як добре, якщо мер каже, що батько при смерті?». Лікар відповів: «Нащо ви вплутуєте в це мера?».

 

Головний лікар Чортківської центральної районної лікарні Роман Чортківський:

Коли до нас привезли Бондарчука, ми відразу зробили йому рентген. Патологічних змін у легенях не було. Була температура 37,5 або 38 та задишка, тому ми подумали про коронавірус. Взяли аналізи й назначили крапельницю, забезпечили дихання через кисневий концентратор.

Потреби підключати ШВЛ не було – так визначив завідувач інфекційного відділення. Після кисневого концентратора насиченість крові киснем у пацієнта трошки покращилась, але аналізи показали, що почала розвиватись ниркова недостатність.

Я домовився, щоб Бондарчука перевезли в Тернопіль, знайшов для цього транспорт і людей. Коли він виїжджав із нашої лікарні, був транспортабельний та в задовільному стані. Про подальший хід подій нічого не знаю.

Зараз ми перевезли з реанімації до інфекційного відділення апарат ШВЛ та зробили розводку кисню по всіх палатах відділення. Тому ми вже підготовлені.

Щодо слів лікаря-інфекціоніста про онуків і того, що «[хворий на коронавірус] мені тут не потрібний», — не думаю, що він таке казав. А може, й казав, але ж прийняв пацієнта та всю ніч був у відділенні, хоча це не його робочий час.

Завідувач інфекційного відділення Чортківської центральної районної лікарні відмовився відповідати на наші питання телефоном та запропонував «приїхати, щоб поговорити особисто». Під час карантину це неможливо.

Мер Чорткова також не погодився розмовляти з журналістами: «Я просто не хочу про це говорити».

 

23-25.03 Лiкарня в Тернополi

 

Я почала дзвонити в Тернопіль на всі телефони — головний лікар із Чорткова сказав, що це я повинна домовитись, щоб батька там прийняли. Спочатку вони не хотіли. Весь час перекидали з одного номера на інший. Але потім передзвонила якась жіночка й каже: «У вашого батька насиченість крові киснем — 50 (норма — не менше як 96). Він не транспортабельна людина. У нього ще о сьомій ранку показники нирок були на нулі”.

Врешті-решт Тернопільська міська лікарня швидкої допомоги погодилася прийняти батька, якщо Чортків його транспортує. Тернопільські лікарі діагностували двосторонню пневмонію нижніх відділів легень. За дві години підняли насиченість крові киснем із 50 до 75, на другий день — уже до 95. Ми пропонували дати гроші на лікування, але вони відповіли, що все є.

Аналіз на коронавірус виявився позитивним. Увечері лікарі сказали, що батькові стає краще, й дозволили подзвонити йому. По телефону він сказав:

«Мені тут добре. Я почуваюся значно краще. Мені дали кисень, і я маю чим дихати. А в чорткові мені добу нічого не робили, я там вмирав».

 

25.03 Смерть та поховання

 

25 березня сестрі зателефонували з лікарні та сказали, що батько помер і що вони самі цього не очікували. Наказали купити домовину й приїхати по тіло.

Сестра з чоловіком купили домовину, намагались домовитися про поховання, але ніхто не хотів допомагати — у селі всі боялися коронавірусу. Мер Монастириськ сказав, що викопає могилу трактором. На станції швидкої допомоги сестрі дали багато хлору, щоб засипати ним домовину й могилу.

Коли Оля з чоловіком приїхала до лікарні, їм винесли батькове тіло в чорному мішку, поклали в коридорі та сказали: «Забирайте. Медперсонал не буде наражати себе на небезпеку». Вони тягнули той мішок утрьох — допомагала санітарка. Мішок рвався, тіло випадало. Сестру трусило від страху, вона навіть не знала, вони сунуть батька за ноги чи за голову.

Надворі чоловік сестри запхав тіло в мішку в домовину. Коли вони тягли її асфальтом до спринтера, в домовини почали відпадати ніжки. Потрібно було підняти її та покласти в машину, але один чоловік цього зробити не міг — батько важив понад 100 кг. Вони дзвонили в лікарню, просили людей на вулиці. Врешті вийшов лікар у спецодязі й допоміг поставити домовину у спринтер.

Хоронили тата в селі уже ввечері. Із селян нікого не було – тільки мер, його заступник та голова сільради. Вони опустили домовину в яму, сестра світила їм телефоном. Священика також не було – він прийде, коли закінчиться карантин.

Наступного дня в чоловіка сестри померла 90-річна бабуся. З похованням також були проблеми. Всі боялись допомагати, ніби від нашої родини вже віє тим коронавірусом. Потім почали говорити, що після поховання батька ЗАХВОРІВ мер Андрій Старух. Але ж він спілкувався з усіма в Монастириськах і на той час там уже було багато хворих медиків. Просто їм тоді ще не діагностували коронавірус.

 

Головний лікар Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги Ярослав Чайківський:

Павло Бондарчук надійшов до нас у важкому стані. В нього була сплутана свідомість, він був малоконтактним та дезорієнтованим у просторі. Знімків рентгену або результатів аналізів із ним не було.

Ми подали йому кисень через маску — ШВЛ тоді ще не був потрібен. Підняли насиченість киснем із 50 до 90-92. Це мало, але краще, ніж було. Наступного дня він був у повній свідомості, міг навіть зателефонувати дочці. Але, як ми потім зрозуміли, це покращення було суб’єктивним. Показники життєдіяльності ставали кращими, але рентген показав важку нижньодольову пневмонію. Легені горіли. Чому цього не побачили у Чорткові – я не знаю, не можу за них відповідати.

Нам дуже прикро за те, як усе відбувалося після того, як пацієнт помер. Але інфекційне відділення існує з 1970-го року, і це перший випадок смерті в ньому. Зазвичай ми переводимо важкохворих у реанімацію, але під час пандемії реанімаційні ліжка в нас в інфекційному відділенні.

Бондарчук помер у боксованій палаті (спеціальна палата для ізоляції інфекційних хворих. — Ред). Вона побудована таким чином, що в неї неможливо занести труну. Тому тіло довелося нести на вулицю.

Ми намагалися зробити все максимально за протоколами. За ними, тіло покійного потрібно обробити розчином-дезінфектором, огорнути двома простирадлами, просоченими цим же розчином, і запакувати в герметичний пакет. Ми це зробили.

Ми би поклали тіло в труну, хоча це не наша функція, але родичі приїхали по нього під вечір, коли на посту були тільки медсестра й санітарка. Ця санітарка — маленька та хвороблива — намагалася допомогти класти тіло в труну. Медсестра не погодилась допомагати, бо боялась. Мене тоді не було в лікарні, та я зателефонував анестезіологу й попросив його допомогти. Він одягнув захисний костюм і разом із родичами поставив труну в машину.

Це була перша смерть від коронавірусу в області, алгоритми поведінки ще не були відпрацьовані. Тому все вийшло так... Не зовсім по-християнськи.

Коли 6 квітня в лікарні ПОМЕР священик, міська влада розпорядилася, щоб приїхали працівники ритуальної служби. Вони поклали тіло на каталку, винесли надвір, поклали в труну та відправили в район. Як бачите, всі зробили висновки після того випадку з Павлом Бондарчуком.

 

26.03+ Пiсля смертi батька

 

Після похорону бабусі дітям сестри стало погано. Піднялася й не збивалася температура. Через кілька днів усій їхній родині зробили тест — у всіх, окрім чоловіка, знайшли коронавірус. Сестра з двома старшими дітьми навіть лежала в лікарні в Тернополі, але в них легка форма, їх спровадили лікуватись додому.

У моєї доньки — також коронавірус. Коли тільки почався карантин, я відправила її в гості до сестри. Дякувати Богові, також легка форма. У мене, чоловіка та другої дитини — аналізи негативні.

Я не знаю, що робити далі. На другий день після батькової смерті дзвонила інфекціоністові з Чорткова, питала, чому він не казав, що батько вмирає. Він відповів: «Дякую, пані, що ви так оцінили мої старання». Дзвонила меру Чорткова. Він просив вибачення й винуватив Тернопіль — там знали про стан батька, але направили його в Чортків. Дзвонила до мера Тернополя. Запитувала, чому тіло віддали в мішку. Він відповів: «Про це мала подбати райрада. Наш обов’язок — тільки запакувати його в мішок».

Вчора я знову дзвонила меру Чорткова. Казала: «Цей інфекціоніст — не людина і не лікар. Як можна дивитися, що людина помирає, нічого не робити й навіть не казати родичам?». Він відповів: «Я розумію. Але якщо в лікарні не буде його, то взагалі нікого не буде».

 

Зараз

 

***
Обидві родини — Анни та її сестри Олі — переживають самоізоляцію у своїх будинках. Оля звинувачує себе, що недостатньо зробила для батька. Анна переживає, що не була на похованні й невідомо коли зможе приїхати на могилу.

Коронавірус та карантин, на тлі яких стала можливою така смерть Анниного батька, несподівано виявилися ще й сироваткою правди про її оточення. Деякі з сусідів почали дзвонити в поліцію та розповідати, що члени родини виходять на подвір’я без масок. Дехто скаржиться в міську раду, мовляв, Поліщуки ходять по магазинах, хоч це неправда. Але є й ті, що купують та приносять під двері продукти, не беручи за це грошей. Епідемія коронавірусу ще не закінчилася ні в Тернопільській області, ні у світі. Однак Аннин світ уже змінився.

Джерело: Лiга.net

scroll back to top

Додати коментар

 

Захисний код
Оновити

AZK MIG

Дійові особи

Віктор ФЕДОРЕНКО

Fedorenko

 

Про перевищення повноважень депутатів

 

Роман ХОМЕНКО

Romankhomenko

 

Про роботу депутатів на своїх округах

 

 

Петро АБАЖЕЙ

Abazeu

 

 

Про майно громади

 

 

Авторизуватися через соціальні мережі:

 
Політика
Міському голові м.Сміла Цибку О.О. від депутатів фракції ВО «ЧЕРКАЩАНИ»

29 травня 2020, 09:15

2020 05 28 zvernena

На сесіях Смілянської міської ради на початку року був розглянутий та ухвалений бюджет на 2020 рік.


Економіка
З початку року область сплатила до бюджету 4,3 мільярди

07 травня 2020, 17:30

2020 05 06 podatok

Платники податків Черкащини за чотири місяці цього року сплатили до бюджетів усіх рівнів 4,3 млрд грн податків та платежів, що на 446 млн грн більше, ніж за відповідний період року минулого.


Суспільство
Очікується порція значних дощів з грозами

04 червня 2020, 08:28

2020 06 04 pogoda

На справжнє тепло Смілянщина все ще чекає.


Цікаво
Столицю пропонують перенести з Києва до Черкас

03 червня 2020, 18:24

2020 06 04 petusia

На сайті Президента України Олександр Милашевський зареєстрував петицію про перенесення столиці із Києва до Черкас.


Афіша
Онлайн-лекції з «Історії мистецтва» на прикладах жінок у мистецтві

31 травня 2020, 11:27

2020 05 25 mustetstvo

Щоб цікаво дізнатися більше про жінок у мистецтві, переходьте за посиланням https://bit.ly/3akuk1V та дивіться лекції від мистецтвознавиці Олександри Кущенко.