киянин, який народився у Смілі

Про рідне місто приємні спогади

–В містечку, де пройшло моє дитинство, було багато (та є й до сьогодні) приватних будиночків з невеликою земельною ділянкою. Цілі райони приватного сектору, які мали власні назви: Кут, Юрма, Посьолок.
Дехто з моїх однокласників жив на таких вулицях, тож бувати там доводилось часто. Інколи ми, пацани-бешкетники, ходили туди весною на промисел за квітами, щоб потім проявити себе, подарувавши мамі перші тюльпани.
Влітку ці райони тонули в зелені власних садів, а восени звідти вітер приносив приємні компотні аромати лежалих яблук або солодкуватий дим від вогнищ, коли господарі палили сухий бур'ян та листя.
Взимку бувати в тих місцях було менше приводів, але в місті повно таких місць, добираючись до яких мимовлі проходиш через приватний сектор. Тому картинка засніженого зимового саду, в глибині якого ховається маленька хатка з кольоровими вікнами через різнобарвні фіранки.
Дивлячись на ці вікна з вулиці, завжди намагаєшся уявити, що роблять в цей час його мешканці. Версій небагато, бо життя вдома у нас напрочуд однотипне: сидимо біля телевізорів, діти роблять уроки, тато читає газету, мама щось готує на кухні, або теж біля екрану сидить, ще й щось в'яже. Інколи через вікна було навіть видно сіро-блакитно-холодне блимаюче око телевізора.
Щось в цих хатах було таке привабливе, затишне, що я дивився на них не без заздрості. Ми з батьками жили в двокімнатній квартирі двоповерхової "хрущовки". І хоча квартир в будинку було не так багато, а сад у дворі ми мали ще й кращий, аніж деяки приватні садиби, але свій дім є свій дім.

Із допису у Фейсбуці