блогерка, мама військового

Про те, що прийде час, коли будемо оплакувати загиблих, а зараз стоїмо

−Вчора мені важко було. Навіть нічого не написала. Зараз розповім.
Була в басейні, поновила свій емоційний фон, бо вода мене заспокоює. Розговорилася з адміністраторкою, запитує мене чи мій син в ЗСУ.
Так, кажу, на фронті з лютого 2022, тут вона відкриває свій телефон і показує мені світлину красеня в пікселі, каже що це її сина.
Кажу що дуже гарний, і лізу в свій телефон свого сину показати, ми ж солдатські мами, ми завжди так робимо.
І тут я завмерла.
- Так, гарний дуже, але загинув під Краматорськом, тримав позицію до останнього, тепер йому назавжди 35...
Голос її затримтів, сльози набігли на очі, але вона стрималася.
А я ні. Заклякла. Руки почали труситися в мене. Закрила світлину свого сини в телефоні, так і не показала, бо нащо....
Мовчки стояли.
Б-же як важко, як страшно, як боляче...
Прийшла додому, запалила свічку...
От тільки зараз до тями прийшла і допис виклала.
Це була моя перша зустріч з матусею загиблого Героя в реалі. Бо в інтернеті я таке зустрічаю постійно, і знаю які слова написати в підтримку.
Ми стоїмо! Бо прийде час, коли ми будемо оплакувати загиблих не стримуючись. А зараз стоїмо!

Із допису у ФБ