журналістка

Про те, що ми опинилися між життям і смертю

–Живемо між тривогами
Як немає тривоги - теж тривожимось
На сирену вдихаємо
На відбій видихаємо
Живемо між прощаннями
Вірим, що герої не вмирають
Просто якщо ви найкращі - вас війна забирає
Ми всіх цих найкращих пам'ятаємо
Не пам'ятаємо одне:
Хто ще є
А кого вже немає
Живемо поміж трауром
Поміж виттям вдів і матерів
Наші діти ростуть поміж двох крайнощів -
у бомбосховищах
або дуже далеко від дому
Живемо між болем і страхами
Різними
Часом не боїмся сирен, бо треба боятися іншого, чогось буденного -
стоматолога, голоду,
павуків, водити авто...
Між тривогами у нас все ж є перерва на життя
Живемо між повідомленнями "як ви?"
І відповідями.
Будь-якими відповідями, бо там прилетіло
Ми опинилися між життям і смертю
Застрягли і старіємо
Ніби й до дна ще не дістали, щоб відштовхутися
І до поверхні так далеко, що легко потонути
Ми живемо між сильною вірою
І повною безнадією
Ми з воїнами світла, але в темряві -
тій найтемнішій темряві, яка перед світанком
Але світанок ніяк не настає
Коли меншає воїнів - стає темніше
Ми живемо між
Якщо рахувати і тих, хто "не вмирає",
то майже всі

Із допису у ФБ