Тетяна Бойко

Забожкожурналістка


Про те, чи ми - для влади Сміли, чи влада Сміли - для нас


–Буде багато букв, бо журналістка, яка чотири години з малою дитиною чекала в черзі на прийом до міського голови Сміли, лаконічно не напише.
23 квітня я разом із мамою та дочкою побували на прийомі в міського голови Сміли Олексія Цибка. Нас викликали телефоном (що вже схоже на сервіс), оскільки у день, коли ми записалися на прийом до в.о. міського голови Костянтина Синьогуба прийом скасували, тому що в Києві саме в цей час відновили на посаді Олексія Цибка. Коли ми тоді йшли, то вже знали, що відбулися кадрові зміни, однак все ж пішли, бо запис не скасували. Однак вже під кабінетом мера нам повідомили, що прийому не буде. Сходили дарма. Двічі. Спершу, щоб записатися, потім - щоб не потрапити на прийом.
Коли ж прийшли, уже виходить утретє, у коридорі було дуже людно. Виявилося, що на прийом записано аж 30 осіб. Як реально можна було вислухати 30 осіб за 2 години - невідомо. Чому половину не запросили одного дня, а половину - іншого - теж загадка. Якщо вже потрібно приходити попередньо на запис, чому не робити його на певний час, не створюючи "живу" чергу? Хоча можна записувати на час і телефоном (я в Черкасах в поліклініку дитину записую на певний час. І якщо немає "віконця", ми не йдемо в поліклініку. На прийом дитини - 12 хвилин).
Та й міському голові з його підлеглими цей прийом не дався легко. Прийом затягнувся на кілька годин. Усі були втомлені й були не здатні сприймати інформацію, тим паче негативну. Тому що ніхто на такі зустрічі не йде поділитися радістю. Навіщо цей героїзм? Спочатку створити проблему, а тоді мужньо її вирішувати. Можна було просто грамотно організувати роботу, й комфортно було б усім.
Урешті після чотирьох годин чекань настала наша черга. Будь-якому дорослому складно стільки вистояти в черзі. Не кажучи вже про дворічну дитину. А про маму, якій треба наздоганяти цю дитину, то й поготів. Челендж - не для слабаків. Бо лише за годину доньчиного спринту коридорами-східцями мерії, подвір'ям, довколишніми магазинами та дитячим майданчиком, вимірювання калюж, а потім повернення додому для перевзування, я вже хотіла просто впасти. А треба було ще помножити це чекання на чотири.
Урешті потрапивши на прийом, на закінчення нашої розмови з міським головою ми повідомили, що процедура запису на прийом - наче не для людей. Телефоном записатися не можна: треба прийти особисто з паспортом в будь-який день з 8 до 17 години, або в день прийому з 8 до 13, щоб записатися. А вже потім на 14.30 повернутися на прийом. Коли ми обурилися тим, що приходити треба двічі (це добре, якщо живеш поряд. А якщо в іншому районі, то їхати двічі? А якщо ви - людина похилого віку? Ця процедура вам узагалі не під силу?), нам запропонували вихід: можна прийти до 13 години, записатися і вже нікуди не ходити та чекати прийому. Присвяти день особистому прийому!
Нам пояснили, що таку процедуру потрібно пройти, щоб у відділі звернень подивилися на людину, перевірили її документи. Просто фейс контроль, як у нічному клубі. А якщо фейс не сподобається, можуть відмовити, як це можуть робити охоронці, бо мають право не пояснювати причину відмови?
Спеціально уточнила, яким чином відбувається процедура запису на особистий прийом до міського голови Черкас. І о диво! Записатися можна телефоном у відділі звернень! Однак спочатку бажано записатися до директора департаменту чи заступника мера стосовно вирішення того чи того питання. Але, якщо на їхньому рівні проблема не вирішується, то тоді вже звертатися до міського голови. Або ж відразу до міського голови, якщо це його питання. Ось так! Але в Смілі не шукають легких шляхів! Таке враження, що смілянам навмисне готують випробування, бо, може, не дійдуть до мети... Теж саме відбувається і на прийомі. Почули працівники профільних відомств під час особистого прийому мера проблему, але її не фіксують та не вирішують. Треба прийти ще, написати нове звернення. Бо, може, ж не напишеш. Жевріє, мабуть, надія, що не напишеш і не доведеться виконувати прохання. А навіщо ми тоді приходили на особистий прийом, щоб написати ще кілька звернень? Ми ж, мабуть, тому й прийшли, що десятки звернень не розглянуті по суті. Особистий прийом, зазвичай, потрібен для того, щоб оперативно вирішити проблему. І під час цього прийому писати взагалі-то мають працівники мерії, яким міський голова дає доручення. А тут приходимо для того, щоб отримати ще купу завдань. Крім того, Законом України "Про звернення громадян" чітко регламентовані усні звернення. Мають таку ж силу, як письмові.
У статті 5 цього Закону зазначено: "Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв’язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою".
Стаття 20 "Термін розгляду звернень громадян" теж у Смілянській міськраді трактується по-своєму ("Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів"). Немає марок - можна не поспішати із відповіддю.
Не чули в міськраді й про статтю 18.5 цього Закону ("Громадянин має право бути присутнім при розгляді заяви чи скарги"). Нам усі в один голос кричали, що така норма не прописана. Але чомусь вона поширюється на тих, на кого ти скаржишся разом із їхньою групою підтримки.
Ну і про саму чергу та людей у цій черзі.
Стільців на всіх не вистачало: підпирали стіни й підвіконня. А це, на хвилиночку, люди, задля яких працює вся армія службовців. Мій покійний дідусь, який ніколи не сварився в установах, завжди, коли ситуація ставала критичною, говорив таку фразу: "Ми - для вас чи ви - для нас?" І ці слова завжди чомусь мали чудодійну силу.
Була серед нас жінка в захисній масці на обличчі. Видно було по всьому, що людина хворіє. Обличчя в неї було кольору землі. Вона мужньо чекала своєї черги. Крім того, їй ставало зле. Ніхто з людей її не пропустив. Працівники мерії також не надали їй переваги. Хотіла ця жінка просити в міської влади матеріальну допомогу на лікування. Однак їй відмовили, бо отримувала вже торік. А на наступний, сказала вона, може, за нею вже не прийде...
У мене запитання: Smila Svit розміщує на своїй сторінці у Фейсбуці оголошення про збір коштів смілянам, які цього потребують. Чому не допомогти цій жінці таким самим чином, якщо не можна це зробити офіційно? Я не думаю, що їй виділили б якусь захмарну суму. Я не знаю історії цієї жінки. Але усвідомлювати, що вона може не отримати шанс на життя, моторошно...

 

Із допису у ФБ

scroll back to top